Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

В Ольвії відбувається прискорений розвиток грошової системи, базою якої стає золотий стандарт. На початку етапу випускалися золоті, срібні, мідні монети із схожими зображеннями — голова Деметри (аверс), орел над дельфіном (реверс)[802]. У середині III ст. до н. е. грошове господарство Ольвії ґрунтується на сріблі та золоті і має значний обсяг грошової маси. Найпоширенішою монетою в ольвійському полісі стають «борисфени» — обо ли з зображенням річкового бородатого божества Борисфена (аверс), зброї, слова ОΛВЮ і монограм — скорочення імен ольвійських магістратів (реверс). Борисфени мали різну вагу — 10—11 г та 5—6 г. Їх карбування тривало близько 90 років[803]. Вони були, очевидно, основним засобом платежу, бо і поза межами ольвійського поліса борисфени відомі в багатьох містах Причорномор'я[804].

Отже, в цілому розвиток продуктивних сил Ольвії до середини III ст. до н. е. йшов по висхідній, що дало змогу нагромадити серйозний економічний потенціал. Це був час найвищого за всю історію поліса економічного розвитку.

Про соціальний склад населення ольвійського поліса початку еллінізму можна дізнатися з деяких наративних джерел. Так, у свідченні Макробія згадані три основні категорії — громадяни (серед яких певну роль відігравав прошарок аристократів), ксени (які здобули громадянство), раби (відпущені на волю). Крім них, як і в інших античних полісах, тут, безперечно, існували різні проміжні верстви — напіввільне населення, зокрема згадувані у пізніших документах ойкети (домашні раби), можливо, і мікселліни [IOSPE, І2, 32]. У складі ольвійського населення був значний прошарок торговців, серед яких немалу роль відігравали іноземці з правами проксенів — вони за постановою Ради і Народних зборів ставали повноправними громадянами ольвійського поліса і захищали в ньому інтереси співвітчизників. Проксени відігравали роль посередників між своєю батьківщиною та містом, яке надавало їм привілеї.

Рис. 63. Західні ворота Ольвії в нижньому місті, кінець IV—III ст. до н. е.

В общині чимало людей займалися збиранням податків і мита, розподілом робіт [IOSPE, І2, 25—31], контролем над карбуванням монет, торговельними операціями та ін. Усі вони були безпосередніми представниками поліса. Всеосяжний контроль над більшістю галузей господарського життя вказує на певну тенденцію до державної монополії.

Бурхливий розвиток Ольвії спиняється приблизно в середині III ст. до н. е., коли унаслідок варварської, можливо, галатської навали[805], припиняє своє існування більшість поселень сільської округи Ольвії. Життя жевріло тільки на лівому березі Бузького лиману[806]. Такий стан триває до середини II ст. до н. е., коли велика хора Ольвії остаточно припиняє своє існування і криза охоплює практично всі сторони суспільного й економічного життя Ольвії.

Про тяжке становище міста в цей час свідчить декрет на честь одного з найбагатших громадян Ольвії Протогена [IOSPE, І2, 32], найімовірніший час появи якого — остання чверть — кінець III ст. до н. е.[807]. Судячи з декрету, Ольвія платила данину не тільки Сайтафарну — цареві якогось об'єднання племен (можливо, саїв), а й багатьом іншим, яких в декреті названо скіпетроносіями. Ольвія перебуває весь час під загрозою нашестя войовничих племен, зокрема галатів і скірів, які уклали союз і зібрали великі сили для зимового походу на Ольвію. Судячи з декрету, галати і скіри були зайшлими племенами. Про це свідчить страх перед ними у місцевих варварських племен — фісаматів, скіфів і савдоратів, які, побоюючись жорстокості галатів, шукали укріпленого місця. Становище Ольвії ускладнювалось і зрадою прикордонних мікселлінів та рабів, що були союзниками в якійсь попередній війні. Крім того, в середині III ст. до н. е. ускладнюються відносини поміж понтійськими полісами. Це знайшло відображення і в ольвійській політиці — близько 260 р. до н. е. Ольвія була втягнута у війну із колись дружнім полісом Істрією і Каллатісом на боці Візантію, який намагався контролювати гавань у Томах, де мали свої інтереси названі центри[808].

Ця військово-політична та економічна криза, очевидно, починаючи з двадцятих років III ст. до н. е., дещо ослабла, і Ольвія знову, після 30-річної перерви, карбує срібло протягом майже півстоліття[809]. Крім цього, поліс намагався подолати кризовий економічний стан, вживаючи низку заходів, зокрема, вдавався до позик у багатих громадян Ольвії та інших полісів — таких як Протоген або херсонесит Аполлоній та ін. [IOSPE, І2, 32; НО, 28, 123; IOSPE, І2, 240], жорсткого контролю держави над кредитними та торговельними операціями, певного протекціонізму в зовнішній торгівлі, розширення державної монополії на торгівлю хлібом і, мабуть, вином.

Особлива увага приділялася постачанню полісу хліба. Так, було запроваджено ситонію (спеціальні закупки хліба) і ситометрію (контроль за справедливим його розподілом). Зерно закуповували у багатих громадян, таких, як Протоген [IOSPE, І2, 32]. Цим займалися спеціальні магістрати — колегія ситонів закуповувала хліб і продавала його за помірними цінами [НО, 72][810]. Інші адміністративні особи — ситометри — стежили за розподілом рівних порцій хліба окремим громадянам. Такі функції виконував, зокрема, член колегії Сіми Анфестерій[811]. Таким чином, держава не тільки досягла більш або менш справедливого розподілу основного продукту харчування між громадянами, а й монополізувала право на цей розподіл.

Для боротьби із зовнішньою небезпекою ольвіополіти упорядковують флот і, мабуть, сухопутні сили, що було доручено Анфестерію[812]. Різке скорочення обсягу продукції сільськогосподарської галузі, як видно, зумовлює досить активний розвиток ремесла і торгівлі.

Для будівництва характерні численні перебудови споруд, звичайно при зниженні якості планування, кладок, конструкцій, декору, хоча нові будинки не зводяться. Починаючи з середини II ст. до н. е. у місті відбувається поступове занедбання деяких периферійних районів, з'являються пустки[813]. Гинуть не тільки житлові будинки, а й громадські споруди — торгові ряди, гімнасій та ін. Є думка, що у другій половині II ст. до н. е. на теменосі Аполлона Дельфінія взагалі руйнують храми і головний олтар[814].

Водночас на фоні занепаду міського життя, зокрема, благоустрою помітні зростання з середини III ст. до н. е. обсягів ремісничого виробництва і застосування нових прийомів. Одна з характерних рис ремесел цього часу — місцеве виготовлення виробів, що задовольняли культурні потреби ольвіополітів, більшість яких раніше привозили з метрополії. Це розписна кераміка, теракоти, культові предмети, мистецькі вироби та ін. Певне піднесення переживає металургія, особливо обробка кольорових металів. Потреби в зростанні обсягу виробництва спричинилися до