Читати книгу - "Українська міфологія"

(його треба зірвати рівно опівночі, бо папороть цвіте тільки одну секунду). Ше люди виділи, як вона на Купала зранку збирала сліди корів на пасовиську (тую глину, на якій вони були). Вона знала, шо з тим робити, шоб зіпсути корову. Казали, шо вона брела через річку (річка була велика) і високо задерла спідницю, — люди побачили, шо в неї був хвіст».[1811]

Нерідко відьми «переймають» чужих корів, коли ті повертаються з паші: «Ну таке… таке… говорать, шо є такиє люди. шо можуть зробить тобє… зробить, шо шось тут буде недобре, о, таке, шо може і корові шось нашептать, і… […] Ося вєдьма — їє корова йде сама перша. Вона пóйде зажене свою в хлєв, закриє, і ше довжнá вибєгти, шоб ше заня´ть, як тиє йдуть».[1812]

Аби відібрати молоко, відьми кидали на дорогу, де йшлі худоба, цвіт з огірків (очевидно, пустоцвіт): «Відьми — на Івана нарвала цвіту з огурців і сипала на дорогу, як корови гнали».[1813]

Як женуть корови, чаклунка нібито може так подивитися, що корова раптом зробиться неспокійною, почне втікати від пастуха в ліс чи хвицатися під час доїння, що «не мож приступити». Після такого погляду «корова і не погуляє». Також відьма може сказати: «О, які в її дійки великі», — і корова перестане доїтися, а лише бігатиме й ревтиме.

З так званим «лихим оком» відбирання молока й інші прикрощі пов’язують доволі часто:

— «Є такі прімети, я знаю, шо я ше мала гонила пасти, то все казали на одну жінку, шо вона відьма. Бо ми як все гоним пасти, то вона стане на фіртці, і котра корова йде, то вона все дивиця на ти вімня».[1814]

— «Ну то то, шо молоко, кавут. То кавут, шо такі гочи в людини. Шо як шось подивица на корову, шо шось таке, то молока не стає. Вже буває — двоє суток не стає молока. Потом знов обновляєцца. Алє то, говорилі, шо то гочи такі в людини є, бувают. Знáхуркі, ну».[1815]

— «От циє всякиє очи є, і циє калдуни, кажуть, вєдьмарí. Є. Є. Ше й заре вони є».[1816]

— «Є такі бабкó — чи то тіє бабки, шо на гóчи… шось подивицца, да вже недобре… отакі є, такі бабкó, такі знахорó».[1817]

— «Відьми були. Шось зробит корові, то корова молока не дає, не пропускає, а то — і їстиме, і сохне… Перейде корові, подивиця, і вже корові шось бракує».[1818]

— «Піде та й подивиться на корову — і всьо, вже в її корови молоко. То як корова тобі давала по п’ять-шість літрів, а тут тобі дасть дві літри, і бувай здоров — більше молока нема».[1819]

— «От ті відьми — вони з превіку, але вони і зара[з] є. То як така людина, шо вона має в очах якійсь акценти чи що, чи завислива, чи що. Подивилася на корову — вже твоя корова очи дістала, молока не дає (ми кажемо очи — то вроки мається на увазі)».[1820]

Людей із таким поглядом із відьмами ототожнювали не завжди, нерідко називаючи «урекливими». Вважали, що їх свого часу мати просто двічі прилучала до грудей:

— «Погані вочи — от так якби скажеш: дитяти цицки не дам. Не дам цицки дитяти. А послі воно плаче да так хоче — ой, хай ще поссе, ще дам, хай поссе. І вже в того дитяти будуть очи поганиє на переход. Вже воно шо побачить — воно ничого не знає — але вже на переход, от, перéйде дорогу кому — вже шкодить, уже погано. Вже як сказала, шо не дам, то й не давай. Бо вже в йогó вочи будуть погани, шось побачить — і вже шкодить».[1821]

— «Як завернули грудь дитині, то та людина дуже погана на очі, десь як перейде тебе, то погано».[1822]

Відьма начебто може сказати на перехресті: «Хочу молока!» — а потім вдома забиває у двері хліва ножа, і з нього ллється молоко. Частотні також оповідки про те, як відьми чи «знахурі» пускають молоко чужої корови, наприклад, з дерева:

— «Ото прійде на перехрьосток дороги: «Хочу молока!» Всьо. Пурнула в двери, наставіла — з дверей повно молока».[1823]

— «Є така жінка, шо вона з чого-небудь вдоїт молока».[1824]

— «У відьми в хліві був стовповий полик, і там вона робила дірку, з неї молоко доїла і назад затикала».[1825]

— «Відьма тєгне то молоко від коровів. «В стовпі пробий дирку і дій молоко», — так казав знахор, але то потім корова пропадає».[1826]

— «Той Перец старий. Вони десь пошли в лєс, а вон каже: «Хоште молока?» Як же — корови нема, як то — «молока хоште»? Вон, ка’, до берези шось пошептав да цюкнув [у березу сокирою]: молоко дзюрою летит… Да каже: «Пийте! — А ті полякалис чоловіки. — Ах ви, — каже, — лайдакó, я ж, — ка’, — перевйов людську корову!»[1827]

— «Казали, шо в полонинí бýли такі люди, шо кине через ялицю вірьовку, і з тої вірьовки молоко капає. Шо забирає у одних овець, у одного стада молоко і перевертає собі. Якісь такі чарівники, чародії».[1828]

Зрештою, ворожиля просто може прийти посовати дверною клямкою догори й донизу — «і всьо — дев’ять хат догори, в долину — перехрестіться: молока нема. Або збрезкле, або скисло, аж смердить».[1829]

У більшості випадків відьма відбирає молоко, видоюючи корову безпосередньо в хліві. Доїть доти, доки з вимені не потече кров. Після цього тварини довго хворіють і навіть гинуть. Іноді відьми в хліві не видно: «часом чути, що хтось ніби доїть, а зайдеш до хліва — нема нікого». Переважно ж відьми залазять до хліва у вигляді великої жаби-ропухи:

— «В нас воде сусід тут, недалеко… Приходит хадзяйка — сидит у кутку жаба такаво, і корова лежит, а вона доїт. Жаба іссе та. Занесут туди гет у корчі. Вона знов прилізе. Та стара баба носила-носила, та й взяла занеслá туди, та й залізника, розсекла її закопала. То казала — так молоко било… Казали, шо вєдьма може перекинутися… Біда знає, казали… Ну, то колишашня історія…»[1830]

— «Як така теньґа жаба коло стайні вертóцці або лізе до стайні пресі тако… В нас це бýло. Як ми з бабов-небожков, ше баба жóли, — ну, пресі до стайні… Ми тоди з бабов взя´ли злапали у слоїк (така теньґа, шо ну), закрили накривков і поставили під сків. Рано нені раньше встали, подивились під сків — нема, слоїк порожній. А як був закритий, так і стоїт закритий. Ми приклали таким каменем