Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звідси випливає логічний висновок, який, зрештою, напрошувався з самого початку: у грабіжників є спільник на заводі точних приладів. Адже навіть людина, далека від слідства — я маю на увазі директора Надольного, — відразу подумав про це.
— Із цього неминуче випливає і те, що спільник не тільки добре обізнаний з порядками на заводі, не тільки достеменно знає, коли і як перевозяться гроші, а й має вільний доступ до машини Ковальського.
— Скоріш, це один з працівників автомайстерні. Надольний сказав мені, що завод має у своєму розпорядженні досить велику кількість машин, ремонт яких здійснюється у заводській майстерні. І, як засвідчив Ковальський, його «фіат» тиждень тому проходив там техогляд.
Полковник Немирох похитав головою:
— Даруй, але хід твоїх міркувань примітивний. Надто вже просто у тебе виходить. І легко. Адже злочинці зовсім не дурні. Вся операція проведена ними чітко, комар носа не підточить, а тут вони раптом припускаються такого прорахунку? Не могли ж вони не розуміти, що і Ковальський, і ми насамперед звернемо увагу на несправний стартер, а винуватців шукатимемо передусім серед робітників майстерні. Скільки їх там працює, п’ять чоловік, не більше? Крім того, не забувай, що Ковальський сам механік за освітою, та й практика у нього немала. При профілактичному ремонті або техогляді своєї машини він напевне брав участь і помітив би несправність. Вірогідно, машиною зайнялась людина, яка сама не працює у майстерні, але має можливість бувати там. А втім, чого це ми весь час говоримо про майстерню? Хіба «підправити» стартер у машині Ковальського можна було тільки там? Хіба не можна було зробити це, скажімо, увечері або вночі, коли машина стояла в гаражі? Послухай, а чи є у них взагалі гараж?
Майор знітився.
— Признаюсь, про це я якось не подумав. Я тільки бесідував з директором заводу і трьома потерпілими. З територією заводу я поки не ознайомився. Втім, я навідаюсь туди ще не раз і не два, а на завтра я звелів усім потерпілим з’явитися до нас на офіційний допит.
— Як ти думаєш далі вести слідство?
— Мені уявляється, що воно повинно йти двома основними напрямами. Перший — пошуки вишневого «фіата». Необхідно встановити, який шлях він зробив з моменту викрадення, може, хто-небудь його помітив і звернув увагу на водія, і нам удасться отримати точніший опис людини у міліцейській формі. Є надія, що при ретельному огляді машини експерти виявлять сліди, залишені грабіжниками. Нарешті, ми побачимо, в який спосіб була «підправлена» електропроводка «фіата». Сама ідея її виконання та інші деталі можуть дещо підказати.
— Сумніваюсь, що, навіть якщо ми знайдемо машину, вона наведе нас на слід злочинців, — підказав полковник. — Адже тепер кожний читач детективних романів має елементарні пізнання в галузі дактилоскопії і про мікросліди все чув. Перш ніж кинути машину, злочинці старанно її вичистять. Чи просто спалять.
— Не так вже легко знищити всі мікросліди.
— А я все-таки більше покладаюсь на магію грошей. Нам відомо, що принаймні два злочинці — молоді люди. Найімовірніше, зграя складалась з трьох, максимум чотирьох чоловік. Навіть коли припустити, що двоє інших — люди трохи старші, а значить досвідченіші та витриманіші, то вони якийсь час перебуватимуть у стані протистояння спокусі тратити гроші. Чого не можна сказати про молодих: ті довго не витримають.
— Ну що ж, може, твоя правда, — погодився Качановський. — Коли розділити на чотирьох, то кожному випадає майже по два мільйони. А якщо їх троє — по два з половиною.
— Гроші великі. Поклавши їх у кишеню, важко втриматися від бажання витратити хоч скільки-небудь. Ходити щодень на роботу, отримувати копійки і відмовляти собі в покупці виставлених на вітринах магазинів коштовних речей, які тепер доступні… Адже є можливість купити і машину, і квартиру…
— Я переконаний: грошенята таки добре сховані. Не думаю, що хто-небудь з них ризикнув витратити хоча б гріш.
— Гаразд, посидять вони зі своїми грошенятами тиждень, два. Ну місяць. Може, й рік витримають. Але ж почнуть вони їх витрачати врешті-решт?
— Невже ти думаєш, що я так довго вестиму слідство? Ось цього вже не чекав од тебе, спасибі, — образився майор.
— Та я зовсім тобі цього не бажаю, але скільки таких випадків, коли злочинець стає перед судом через десять років після скоєння злочину, а трапляється й пізніше. Я не сумніваюсь, що ми розплутаємо і цю справу. А ось коли — важко сказати. Ти й сам бачиш: поки ні за що вхопитися. Нікого не можемо підозрювати.
— Е, ні, підозрілі є. І в більшій кількості, аніж хотілося б. Три тисячі п’ятсот чоловік — рівно стільки працює на заводі точних приладів у Надажині. І коли хоча б один злочинець знаходиться серед них, то там його необхідно шукати. Спільника тих, хто діяв на шосе. А можливо, й ватажка, автора ідеї пограбування. Не виключено, що він сам й попрацював з машиною Ковальського.
— Три тисячі п’ятсот чоловік, кажеш? Солідний натовп. Ліпше, аби кількість зарахованих тобою до підозрюваних була б менша, зате в тебе було б більше конкретних підозрінь.
— Будуть, — впевнено заявив Качановський. — Дуже швидко з цього натовпу я відсію тих, хто поза сумнівом. З невеличкої групи, що залишилася, ми легко вилущимо одного-єдиного, отого самого, якого шукаємо.
— Занадто ти самовпевнений. Не сподівайся, що це вийде так легко і швидко. Адже ти сам говорив мені, що за згодою дирекції Ковальський часто ремонтував у майстерні машини співробітників заводу. Оскільки це дозволялось Ковальському, то, певне, дозволялося й іншим, насамперед, треба думати, власникам автомашин. Кожний з них міг поміняти електропроводку у «фіаті».
— Я вже сказав тобі, що слід почати з тих, хто має доступ до майстерні.
— Сумніваюсь, що на заводі ведуть облік усіх, хто має доступ.
— Почну з виявлення власників машин, які працюють на заводі.
— Дехто з них мешкає у Варшаві, їх машини, звичайно, там і зареєстровані.
— Я це врахую, візьмемо на замітку всіх робітників і службовців заводу, власників автомашин. Навіть якщо останні записані на родичів або знайомих. А потім з’ясуємо, хто з них останнім часом лагодив свою машину на території заводу. Дуже цінним для слідства я вважаю ту обставину, що машина Ковальського пройшла техогляд всього за тиждень до викрадення.
— Чому?
— Тому що це значно звужує часові межі. Адже механіки, які здійснювали техогляд, та й сам Ковальський, відразу б помітили, що до кабеля, з’єднуючого акумулятор із стартером, приєднано ще якийсь проводок.
— Поясни, що маєш на оці, — попросив полковник. Хоча сам мав автомашину, але на техніці він не дуже розумівся.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.