Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

class="p1">— Це дуже просто. Стартер не спрацював при включеному запалюванні з тієї причини, що в сітку, напевне, було вмонтовано вимикача. Гадаю, його сховали за дошкою для приладів. Сідаючи за кермо автомашини, «міліціонер» непомітно роз’єднав сітку — найвірогідніше, коліном натиснув на кнопку вимикача. Ось чому можна було скільки завгодно крутити ключ запалювання — і все даремно. А такого проводка і вимикача, навіть схованого за дошкою для приладів, не можна було не помітити під час техогляду.

— А хіба Ковальський не міг помітити цього пізніше? Адже йому напевне доводилось піднімати капот, ну хоч би для того, аби перевірити рівень масла.

— Якщо автомашина всього декілька днів тому була в майстерні, у нього не було потреби заглядати під капот. Масло йому замінили, а за тиждень він не так вже й багато наїздив.

— А я ось перевіряю майже щодня.

— Це тому, що ти їздиш на старій таратайці. Та й тобі досить перевіряти після кожних п’ятисот кілометрів. Гаразд, ближче до діла. З’ясувати, хто за останній тиждень користувався послугами майстерні, буде не так вже й складно. Гадаю — всього якийсь десяток людей.

— А ти певний, що серед десяти знайдеться злочинець?

— На всі сто.

— Я настроєний не так оптимістично. Боюсь, що в цій справі на нас чатує ще багато сюрпризів. Як би декому не поламати зубів, гризучи цей міцний горішок.

— А я вірю в свою щасливу зірку, адже досі удача була моєю супутницею. Чому ж тепер усе повинно бути інакше?

— Мені здається доцільним, — запропонував полковник, — влаштувати на завод одного або двох наших людей. Хай попрацюють, послухають, про що люди говорять, постежать за тими, хто, на твій погляд, викликає найбільшу підозру.

— Так, це зробимо обов’язково, — погодився майор. — Та все-таки слід знайти когось і серед заводських. Така особа може виявитися кориснішою за наших людей, тому що вона своя: знає усіх і всі її знають.

— Слушна думка.

Януш Качановський подивився на годинник — за чверть п’ята.

— Засиділись ми, а я домовився про зустріч з майбутнім інформатором. Треба дати необхідні інструкції. Дозвольте іти, товаришу полковник.

— Можу закластися, що твій інформатор — жінка.

— Ви вгадали.

— Гарна?

— Нічого.

— Руда?

— Цього разу блондинка.

— Побійся бога, Янушек. Ох, не доведуть тебе до добра ці жінки. То одна, то друга. Не встиг приїхати у Надажин, а вже знайшов собі когось.

— Та чого ти до мене прив’язався? Хіба я учиняю щось негоже?

— Адже у тебе, можна сказати, під самим носом пропадає чарівна блондинка. — Полковник Немирох уже давно сватав другові свою секретарку. — Яночка дуже прихильна до тебе. З вас вийшла б на рідкість гарна пара.

— Так я лише виключно в інтересах слідства… Сам же щойно казав: велика удача мати свою людину серед заводських. Хіба моя вина у тому, що цією людиною виявилась дівчина, і до того ж гарна? Просто так вийшло.

— У тебе завжди так виходить.

— Пробачте, полковнику, але мені вже насправді пора. А до кав’ярні «Новий Свят» відстань чимала.

Симпатична блондинка — як виявилось, її звали Ельжбета Ярот, — трохи запізнилася: рівно на стільки, щоб цей цікавий офіцер міліції не гнув кирпу. Януш із задоволенням відмітив, що дівчина встигла перемінити сукню.

Ельжбету трохи здивувало, що майор відразу ж почав ділову розмову. У кількох словах він виклав їй завдання. По-перше, просив її обережно, ненав’язливо порозпитувати людей на заводі, хто останнім часом лагодив свою машину у заводській майстерні. Крім того, їй рекомендувалось слухати і запам’ятовувати все, що говорять про пограбування.

— Чи немає у вас знайомих у відділі кадрів? — поцікавився Качановський.

— Я працювала там два роки, а потім перейшла у відділ постачання. Так що у відділі кадрів я усіх знаю, у мене там є навіть подружки.

— Це чудово! Треба дізнатися від цих ваших подружок, хто останнім часом звільнився з заводу.

— А це так важливо?

— Не знаю. Може бути, що зібрані вами відомості зійдуть нанівець, але не виключено, що вони допоможуть спіймати злочинців.

— Я зроблю все, що зможу, — гаряче запевнила дівчина.

Подальша розмова вже справи не торкалася. Коли вони виходили з кав’ярні, Ельжбета Ярот навіть не намагалась обманюватися. Майор міліції виявився чоловіком вельми приємним і дуже їй сподобався. І вона йому, видно, також, бо він попросив її прийти на наступну зустріч через два дні, хоч було ясно, що за такий короткий час вона небагато встигне дізнатися.

Розділ п’ятий

НОВА ВИТІВКА ЗЛОЧИНЦІВ

Для майора Качановського настала гаряча пора. Насамперед потрібно було записати офіційні свідчення у трьох потерпілих, на що вхенькав цілий день. На жаль, нічого нового ці свідчення не привнесли, а лише повторювали вже відоме. Тільки Ян Качановський до попередніх своїх свідчень додав, що за період між техоглядом і викраденням машини він ремонтував у майстерні дві приватні автомашини. Одна з них належала заступнику директора інженеру Адаму Лесневському, друга — заводському майстру Адаму Галецькому.

Крім цього, Ковальський повідомив: його «фіат» ніколи не ставився в гараж з тої простої причини, що на заводі взагалі не було гаражів. Вірніше, були, але вже декілька років, як їх забрали під склади готової продукції. А для машин директор розпорядився збудувати великий навіс поряд з майстернею. У принципі на ніч можна було обидві заводські легковушки заганяти в майстерню, але практично цього ніколи не робилося, бо тоді довелося б переставляти машини, що там стояли на ремонті. Ось тому «фіат» ночував разом з вантажівками під навісом. А вдень машина, якщо була не на ходу, завжди стояла перед конторою заводу.

Ковальський, досвідчений шофер, сам висловив припущення, що в його машині «щось схімічили». Він стверджував, що зробити цього під час техогляду не могли, — адже він особисто займався усією електрикою, поскільки розумівся на ній краще, ніж інші механіки.

Водій також виключав можливість переробки електропроводки в машині у той час, коли вона стояла перед будинком контори. Як правило, в цей час там було повно народу, і якщо не сам Ковальський, то хтось інший обов’язково звернув би увагу на кожного, кому б заманулося копирсатись у його машині.

Майор особисто переконався, що перед конторою, біля самісінького входу в будинок, жовтою фарбою розмічені на асфальті місця стоянки двох заводських легкових автомашин. За двадцять метрів була велика стоянка. Усі, з ким розмовляв майор, одностайно стверджували, що заводський «фіат» ніколи не паркувався в іншому місці.

Майор дійшов висновку: якщо виключити причетність до злочину самого Ковальського, з електропроводкою «фіата» не могли попрацювати вдень, оскільки машина або знаходилась в рейсі, або стояла