Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

Начальник майстерні Роман Валендзяк заявив, що всі його люди працюють у першу зміну. Затримуються вони лише у тих випадках, коли вимагається терміново закінчити який-небудь ремонт. Як і Ковальський, вони також, з дозволу директора, інколи лагодять у майстерні власні машини, а також машини своїх знайомих. Так, бувало, що й дехто з інших співробітників заводу займався ремонтом, але завжди з дозволу директора.

Валендзяк запевняв, що протягом усього тижня перед викраденням машини із сторонніх у майстерні бував лише Ковальський — і то лише кілька разів. Що ж стосується робітників майстерні, то на минулому тижні їм довелось щоденно залишатися після зміни — стільки треба було зробити! У майстерні проходили техогляд і ремонтувались два величезні «зубри», які готували до відправки з партією експортного товару до Франції.

На думку Валендзяка, ніхто з його людей не міг бути причетним до злочину. Із заводу вони виходили всі разом, а під час понаднормової роботи ніхто не зміг би потайки длубатися в машині Ковальського. Це відразу б викликало підозріння і в самого Валендзяка, і в інших.

Звичайно до кожної машини є два набори ключів. Один з них був у Ковальського, а от де був другий? Майор з’ясував, що дублікати ключів до всіх конторських приміщень, заводських цехів і автомашин можна було взяти на прохідній: ключі до автомашин зберігалися у спеціальній заскленій шухляді. На шухляді висів замок, але він виявився незамкнений. А втім, замок був такий примітивний, що його можна було відчинити і з допомогою шпильки. Вахтери, які сиділи на прохідній, не могли згадати, чи замикалась шухляда коли-небудь взагалі.

На прохідній постійно чергував вахтер, а проте підійти непомітно до шухляди і взяти з неї ключі від вишневого «фіата» міг практично кожний. Діставши ключі, змайструвати дублікати на такому заводі було простіше простого.

Вночі територію заводу належало охороняти двом охоронникам. Один з них, як правило, сидів на прохідній, а другий зобов’язаний був знаходитись знадвору. Обхід величезної території з декількома заводськими будівлями сторож мав здійснювати щогодинно. А втім, на заводі й вночі не припинялася робота. Окремі цехи з безперервним циклом працювали цілодобово. Перша зміна закінчувала роботу о 14-й годині, друга — о 22-й годині, а нічна — о 6-й ранку. Оскільки у вересні сутеніє вже досить рано, кожний робітник другої зміни, не кажучи вже про третю, міг непомітно прослизнути під навіс і здійснити з «фіатом» будь-які маніпуляції.

Під навіс машини ставились багажниками зовні. Непомітно підкравшись, можна спокійно підняти капот і длубатися там скільки заманеться, не боячись бути поміченим.

Ян Ковальський пригадав, що з моменту техогляду до викрадення машини він один раз підіймав капот, аби перевірити, чи не витікає масло. Електропроводкою при цьому не цікавився.

Ось так відразу ж розвіялись надії майора Качановського на те, що вдасться швидко виявити групу осіб, серед яких міг би віднайтися спільник бандитів. Адже практично таким спільником міг бути кожний робітник другої або третьої зміни. Всього-на-всього майже дві тисячі чоловік. Спробуй відшукати серед них одного-однісінького! Однак іншого шляху не випадало. Необхідно проробити цю роботу. За наказом майора декілька чоловік зайнялись вивченням особових справ тих, хто за період з першого по шосте вересня (тридцять першого серпня було закінчено техогляд «фіата» Ковальського) працював у другу і третю зміни. Були виявлені особи, раніше судимі, узяті на замітку завсідники витверезників і ті, хто були знані місцевій міліції своєю хуліганською поведінкою. До них додали хронічних прогульників і ледарів, злісних неплатників аліментів, осіб, які користуються недоброю славою в окрузі.

Дібравши тих, хто потенціально міг виявитися спільником злочинців, майор розпорядився зібрати про них якомога більше відомостей: матеріальний стан, сімейні стосунки і т. д. За деякими було встановлено нагляд. Однак у глибині душі майор сумнівався, що серед цих людей виявиться той, кого він шукає.

Ельжбета Ярот серйозно поставилась до даного їй доручення. А оскільки вона знала усіх, то на кожну з майором зустріч приходила з купою інформації. На жаль, нічого корисного ця інформація не містила.

Тим часом два співробітники міліції, влаштувавшись на завод за вказівкою полковника Немироха, швидко налагодили дружні стосунки зі своїми новими, колегами. Довкола, як і раніше, було багато розмов про викрадення машини з грішми, дехто навіть пішов на парі, чи удасться міліції знайти злочинців. Що стосується останніх, то гадали все що завгодно, висловлювались найвірогідніші припущення, але ніхто, жодна людина, не підозрював у причетності до злочину ні Яна Ковальського, ні Христину Палюх, ні Анджея Баліцького. Громадська думка схилилась до того, що ні завідуючий майстернею Валендзяк, ні його підлеглі не мали відношення до злочину.

Кожний найменший слід, кожна навіть безглузда плітка негайно і ретельно перевірялась. І все марно.

Полковник Немирох і прокурор Бочковський були дуже невдоволені, що слідство тупцює на місці, хоча змушені були визнати: Качановський і його люди працюють на совість.

Паралельно з розшуком злочинців велись пошуки вишневого «фіата». Автоінспекція країни взяла під контроль машини цієї марки. В усіх пунктах продажу такі машини ретельно оглядались (бралась до уваги, зрозуміло, й можливість перефарбування машини), уважно вивчались документи — чи не підроблені. І знову все даремно. Вишневий «фіат» пропав, ніби крізь землю провалився.

Та ось двадцять першого вересня близько одинадцятої ранку у кабінеті майора Качановського задзвонив телефон. Тремтячий від хвилювання голос вимовив лише одне слово: «Знайшли!»

— Кого саме? — Януш відразу не второпав, хто говорить і про що.

— Це я, капітан Зайончковський з автоінспекції. Знайшли ваш клятий «фіат».

— Де?!

— Метрів двісті від вашого управління. На вулиці Новолипки.

— Не може бути!

— Може. Але найнеприємніше те, що знайшли-то його не ми.

— А хто ж?

— Якийсь Едмунд Кобилкевич. Та ви повинні чути про нього.

— Отой власник? — Качановський, як і кожен варшав’янин, не міг не чути про Едмунда Кобилкевича — мабуть, найбагатшого представника приватного сектора. Він був господарем майстерні, що виготовляла на експорт яхти і деяке обладнання для парусного спорту. — Як це йому вдалося? Звідки він взагалі дізнався, що ми розшукуємо? Адже не давалось ніяких об’яв. Хтось з наших вибовкнув? Стривай, ти сказав, що машина знайдена на Новолипках, а наскільки мені відомо, Кобилкевич мешкає зовсім в іншому районі.

— Недалеко звідси, на вулиці Дзельній.

— І все-таки я нічого не