Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

Батлер був не мастак на такі справи, однак він почав підготовку. Уже написав був листа до своячениці в Новий Орлеан, запитуючи, чи не могла б вона (звичайно, не видаючи його) попросити сестру на якийсь час відпустити до неї племінницю погостювати та надіслати запрошення Ейлін? Але потім порвав цього листа. Через кілька днів Батлер випадково дізнався, що місіс Молленгауер та її три дочки — Кароліна, Феліція й Альта — збираються на початку грудня до Європи, маючи намір побувати в Парижі, Римі та на Рив’єрі. Він вирішив поговорити з Молленгауером, щоб той переконав дружину запросити з ними Нору та Ейлін (або принаймні тільки Ейлін). І мотивувати це тим, що місіс Батлер не хоче залишати його одного, а дівчатам треба побачити світ. Це був би прекрасний варіант на деякий час відсторонити Ейлін. Вони збиралися провести в Європі не менше півроку. Молленгауер охоче виконав його прохання — обидві родини були дуже дружні. Місіс Молленгауер не менш охоче погодилася — з міркувань світського характеру, — і запрошення відбулося. Нора була в захваті. Вона жадала хоча б недовго пожити в Європі і давно мріяла про таку можливість. Ейлін же була потішена увагою місіс Молленгауер. Якби це сталося значно раніше, вона б погодилася. Але зараз вона сприйняла запрошення лише як нову перешкоду, як ще одну, нехай другорядну, заваду до зустрічей із Ковпервудом. Не встигла місіс Батлер заговорити про запрошення, отримане від місіс Молленгауер, як Ейлін холодно відкинула його.

— Вона дуже хоче, щоб ви поїхали з ними, якщо батько не заперечуватиме, — наполягала мати. — І я впевнена, що ви прекрасно проведете час. Вони поживуть у Парижі, а потім відправляться на Рив’єру.

— О, як чудово! — вигукнула Нора. — Мені завжди так хотілося побувати в Парижі! А тобі, Ейлін? От було б чудово.

— Мені щось не хочеться їхати… — мляво відгукнулася Ейлін. Вона вирішила з самого початку не проявляти ніякого інтересу до цієї затії, щоб не обнадіювати батька. — Окрім того, у мене немає зимових туалетів. Я краще поїду іншим разом.

— Що з тобою, Ейлін, схаменися! — обурилася Нора. — Ти багато разів твердила, що хочеш побувати за кордоном саме взимку. А тепер, коли випадає нагода... Одяг для цього можна придбати і там.

— Та вже ж. За кордоном, без сумніву, знайдеться щось і модне, і підходяще, — підтримала її місіс Батлер. — Окрім того, до від’їзду в тебе ще два чи три тижні.

— А вони не хочуть, щоби з ними поїхав хтось із чоловіків в ролі супровідника та порадника, чи що? — запитав Келем.

— Я теж був би не проти запропонувати свої послуги, — стримано зауважив Оуен.

— Їй-богу, не знаю, — розгублено озвалася місіс Батлер, пережовуючи шматок. — Доведеться вам, синочки, запитати у них!

Ейлін же уперто стояла на своєму. Не хочу їхати і квит. Це занадто несподівано. І те не так, і це не підходить. Тут саме увійшов старий Батлер і сів на чолі столу. Прекрасно знаючи, про що йдеться, він старанно робив вигляд, ніби це його не стосується.

— Ти ж не будеш заперечувати, Едварде? — запитала його дружина, в загальних рисах пояснивши йому суть справи.

— Заперечувати? — старанно розіграною грубуватою жартівливістю відгукнувся Батлер. — Хіба я собі ворог? Та я щасливий буду на час позбутися всієї вашої галасливої компанії!

— Оце так! — вигукнула місіс Батлер. — Уявляю собі, як би ти жив тут сам-один!

— А я не був би один, люба, — сказав Батлер. — У нашому місті знайдеться чимало будинків, де мені будуть раді, так що я і без вас обійдуся.

— Авжеж, у нашому місті знайдеться чимало будинків, куди б тебе й на поріг не пустили, якби не я. Це вже точно, — благодушно зіронізувала місіс Батлер.

— Що ж, сперечатися не буду, — погодився Батлер, тепло глянувши на неї.

Ейлін була непохитна. Усі наполягання Нори і матері виявлялися марними. Але Батлер, розсерджений руйнацією свого плану, ще не склав зброї. Переконавшись, що Ейлін все одно не умовиш пристати на запрошення місіс Молленгауер, він ще трохи подумав і вирішив звернутися до детектива.

У ті часи особливо славилося агентство знаменитого детектива Вільяма Пінкертона. Цей чоловік походив із бідної сім’ї, після багатьох життєвих перипетій посів дуже важливе місце у своїй своєрідній і для багатьох діткливій професії. Але в очах людей, яких ті чи інші нагальні обставини спонукали звернутися до послуг Пінкертона, його патріотична поведінка під час Громадянської війни та близькість до Авраама Лінкольна були найкращою рекомендацією. Це він, точніше, підібрані ним люди, охороняли Лінкольна протягом усього бурхливого періоду його перебування при владі. Створене Пінкертоном агентство мало відділення в Філадельфії, Вашингтоні, Нью-Йорку й у багатьох інших містах. Батлер не раз бачив вивіску філадельфійського відділення, але не хотів туди звертатися. Обдумавши остаточний варіант, він вирішив поїхати до Нью-Йорка, де, як йому було відомо, знаходилося головне агентство.

Напередодні він просто повідомив, що їде на один день, як робив це неодноразово. До Нью-Йорка було п’ять годин їзди залізницею, і він прибув туди о другій дня. У конторі, розташованій в районі Бродвею, Батлер запитав директора, і його запросили до чоловіка років п’ятдесяти, високого, сіроокого, сивого, міцної статури, з виразним, трохи одутлим, але розумним і проникливим обличчям. Руки детектива з гнучкими пальцями під час розмови з клієнтом безперервно барабанили по столу. Він був одягнутий у темно-коричневий сюртук, який здавався Батлеру надто чепурним, а в краватці у нього красувалася діамантова шпилька у формі підкови. (Старий Батлер незмінно одягався в скромний сірий костюм.)

— Доброго дня! — вимовив він, коли зайшов до цього поважного чоловіка, сина ірландця й американки, на прізвище Мартінсон.

Містер Гілберт Мартінсон кивнув у відповідь, потім ковзнув по ньому поглядом і, відчувши в ньому людину з сильним характером, яка, ймовірно, займає поважне становище в суспільстві, встав і запропонував йому стілець.

— Прошу, сідайте, — сказав він, розглядаючи відвідувача з-під густих кошлатих брів. — Чим можу допомогти?

— Ви директор, якщо не помиляюся? — поцікавився Батлер, допитливо дивлячись на нього.

— Так, сер, — відповів Мартінсон. — Я займаю тут пост директора.