Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

— А самого містера Пінкертона, власника контори, зараз немає? — обережно запитав Батлер. — Не вважайте за нечемність, але я хотів би поговорити з ним особисто.

— Містер Пінкертон зараз у Чикаго і повернеться не раніше, ніж через тиждень або днів за десять, — відповів Мартінсон. — Ви можете говорити зі мною так само відверто, як із ним. Я тут його заміняю. Але, звичайно, ваша воля.

Батлер трохи повагався, подумки оцінюючи співрозмовника.

— Скажіть, ви людина сімейна? — почав він, нарешті, своє виношене й наболіле.

— Так, сер, — серйозно відповів Мартінсон. — У мене дружина і двоє дітей.

Як досвідчений детектив він одразу збагнув, що мова зараз піде про якусь халепу із членами сім’ї — сином, дочкою, дружиною. З такими випадками він стикався повсякчас.

— Я, бачте, думав поговорити з самим містером Пінкертоном, але якщо ви його заміняєте... — Батлер не встиг закінчити фрази, як його перебив Мартінсон:

— Так, сер, я тут керую всією роботою. Ви можете довіритися мені так само, як самому містерові Пінкертону. Прошу до мене в кабінет. Там нам зручніше буде розмовляти.

Він підвівся і показав Батлеру на суміжну кімнату з вікнами, що виходили на Бродвей. Там стояв масивний довгий стіл із полірованого дерева та чотири стільці зі шкіряними спинками. На стіні висіло кілька картин, що зображували епізоди Громадянської війни, які привели до перемоги жителів Півночі. Батлер не без вагань пішов за Мартінсоном. Думка про те, що стороння людина буде втаємничена в історію Ейлін, йому була болюча. Навіть зараз він ще не був упевнений, що наважиться заговорити. Він хотів лише придивитися, що це за хлопці, — твердив собі старий, а тоді вже вирішувати, чи варто. Він підійшов до одного з вікон і втупився на вулицю, що переповнилася незліченними омнібусами й екіпажами. Містер Мартінсон спокійно зачинив двері.

— Отже, чим можу бути корисний, містере... — він зупинився, розраховуючи, що відвідувач назве своє прізвище сам. Іноді це йому вдавалося, але Батлер був не такий простий.

— Я все ще не впевнений, чи варто мені починати цю справу, — повільно вимовив Батлер. — У мене немає повної впевненості, що все буде обставлено належним чином. Мені потрібно дещо дізнатися, гм, про... отримати деякі відомості... Але це справа делікатна й суто приватна...

Він замовк, обдумуючи, як точніше висловитися, і в той же час не спускаючи проникливих очей з Мартінсона. Той одразу зрозумів його вагання. Таких випадків він стрічав чимало.

— Дозвольте перш за все сказати вам, містере...

— Скенлон, якщо вам неодмінно треба це знати, — м’яко перервав його Батлер. — Воно не гірше будь-якого іншого, а свого справжнього імені я поки що вважаю за краще не називати.

— Нехай буде Скенлон, — так само вкрадливо повторив Мартінсон. — Для мене не має значення, ваше це ім’я чи ні. Я щойно збирався вам сказати, що ви можете й зовсім не називати себе. Але це залежить лише від того, які саме відомості вам потрібні. Справа ваша, смію вас запевнити, залишиться в таємниці, ніби ви ніколи і ні з ким про це й не розмовляли. Престиж нашої агенції базується на довірі, і ми не можемо цим зловживати. Це спричинило б негативні наслідки. З-поміж наших службовців є чоловіки, є й жінки, які працюють понад тридцять років, — ми ніколи нікого не звільняємо, хіба що за дуже серйозний проступок. Але ми ретельно підбираємо таких людей, яких не доводиться звільняти. Містер Пінкертон чудово розбирається в людях. У нас є співробітники, які навіть вважаються серцезнавцями. За рік ми виконуємо понад десять тисяч доручень по всіх усюдах країни. Ми ведемо справу лише до моменту, поки цього просить клієнт. І намагаємося дізнатися лише те, що йому треба знати. Ми не втручаємося без його дозволу в чужі справи. Якщо виявляється, що ми не можемо таємно отримати необхідні відомості, ми негайно самі заявляємо про це. Від багатьох справ ми відмовляємося навідріз, навіть не починаючи їх. Може статися, що й ваша справа належить до їх числа. Ми не женемося за дорученнями і не приховуємо цього. Від деяких справ політичного характеру або ж справ, що передбачають зведення особистих рахунків, ми просто відмовляємося, не бажаючи бути до них причетними. Тепер судіть самі. Ви, треба гадати, людина досвідчена. Я теж. Тож чи можете ви собі уявити, щоб така агенція, як наша, зловживала чиєюсь довірою?

Він замовк і пильно подивився на Батлера, чекаючи відповіді.

— Ви маєте рацію, — сказав Батлер. — Але все-таки нелегко виставляти на чиєсь око свої приватні справи, — важко зітхнув старий.

Обидва деякий час мовчали.

— Ну, що ж, — сказав, нарешті, Батлер. — Ви справді справляєте на мене враження досвідченої людини, а мені потрібна порада. Підкреслю: я готовий добре заплатити, і те, що мене цікавить, неважко з’ясувати. Мені треба лише дізнатися, чи зустрічається певна особа, що проживає в тому ж місті, що й я, з однією жінкою, і якщо зустрічається, то де саме. Я думаю, для вас це не становитиме труднощів?

— Немає нічого простішого, — відповів Мартінсон. — Ми весь час виконуємо такі доручення. Дозвольте, містере Скенлон, полегшити вам завдання. Мені абсолютно ясно, що ви не бажаєте говорити більше, аніж необхідно, і ми теж не хочемо дізнаватися від вас нічого зайвого. Нам, звичайно, потрібно знати, яке місто ви маєте на увазі, а також одне з імен — його або її, — не обов’язково обидва, якщо тільки ви самі не захочете піти нам в цьому сенсі назустріч. Іноді, знаючи ім’я однієї особи — його, наприклад, — і маючи опис жінки — звичайно, абсолютно точний — або її фотографію, ми через деякий час вже готові повідомити те, що цікавить клієнта, хоча, зрозуміло, більш точні дані спрощують нашу роботу. Але це вже — як ви вважаєте для себе зручнішим. Повідомте мені рівно стільки, скільки вважатимете за потрібне, і я гарантую, що ми зробимо все, що від нас залежить, щоб здобути чітку інформацію.

— Гм… У такому випадку, — сказав Батлер, наважившись нарешті (хоча й не без внутрішнього опору), — я буду відвертий з вами. Моє прізвище не Скенлон, а Батлер. Я живу в Філадельфії. Там