Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Головне не дати їм побачити мою кров, — промовила я собі під носа.

День минув досить швидко, мабуть, через те, що з часом мені ставало все цікавіше спостерігати за різною магією. Гарний настрій псували лише студенти та деякі викладачі, що мали нахабність використати на мені магічний зір. Кожному з них ставало погано, а деяких і нудило. Але коли Юрія вийшла з останнього заняття, мені вже знову ставало нудно. Зовсім скоро я звикну до цього місця, і кожен наступний день буде для мене таким нудним, що я навіть уявити собі не могла.

Я відчувала, що довго так не витримаю. Потрібна якась ціль, щоб до неї йти, не можу стояти на одному місці… Потрібно чимось заповнити ту порожнечу.

— Ого, поглянь, хто тут у нас, — сказала Юрія як тільки ми покинули стіни університету та пішли до виходу з його території.

Вона вказала на Адріану, що із сумним обличчям сиділа на лавочці. Майже кожен студент, що проходив повз неї, зверхньо на неї дивився. Але мала її похвалити — їхні погляди мало її хвилювали. 

— Непросто їй живеться, — пошепки відповіла я.

— У неї проблеми з регенерацією крові, що є дуже важливим для її роду магії. Чимось схоже на мене, коли я тільки прибула до Сірих Птахів. Але тоді я просто не вміла економити свої насправді чисельні сили.

Адріана тримала в руках ту ж саму книгу, з якою була в бібліотеці, але тепер вона була вся в крові. Мабуть, це її власна, якщо вже вона забрала її з собою. Виносити університетські книги за межу бібліотеки заборонено.

Поступово кров із книги відступала, спершу перетікаючи на руки Адріани, а потім просочившись крізь рани на її руках. Її тіло увібрало в себе кров, і її обличчя стало менш блідим. Але стан її кращим не став, і коли ми майже пройшли повз неї, вона знепритомніла та впала із лавочки нам під ноги. Я вже хотіла її обійти та піти далі, але Юрія чомусь зупинилася. На її обличчі я побачила спроби придумати щось хитре, що і вилилося в її наступні слова:

— Діано, бери її та неси до мене додому, — неочікувано для мене промовила вона.

— Навіть запитувати не буду, для чого тобі вона потрібна, — здвигнувши плечима відповіла я та з легкістю закинула Адріану собі на плечі, наче якийсь мішок. Книгу її забрала Юрія. — Але ти ж розумієш, що це вже викрадення? 

— Коли ти стала такою святою? — влучно сказала вона. — Настільки знаю, вона живе сама, неподалік від мого маєтку.

— Вона родом з Вищого Міста? На ній немає гербів, — сказала я та ще раз оглянула мантію дівчини. 

— У деяких сімей немає герба, — задумавшись відповіла Юрія та схопила капелюх Адріани, що почав з неї падати. — А дехто просто не бажає ним світити зайвий раз. Пізніше зможеш у неї запитати те, що хочеш. Я сама про неї мало що знаю. 

Навколо ще вистачало зайвих очей, а тому мені здавалося, що ми робили те, що створить нам багато проблем. Але з іншого боку ця Адріана всім була непотрібна, хіба що для знущань. Мовчки погодившись з Юрією, я вийшла разом з нею на дорогу. Поки ми йшли до її маєтку, я вже почала звикати до занепокоєних поглядів людей.

Обличчя служанок були здивовані таким видовищем. Але вони мовчки провели нас поглядами, так нічого і не сказавши. Ігор нас і не помітив, бо був зайнятий тим, що отримував удари дерев'яним мечем від Бернарда, який навчав його. 

Адріана була легка як труп, з якого злили майже всю кров, а тому не було складно підняти її на третій поверх. Там були зачинені кімнати, одна із яких виявилася робочим кабінетом батьків Юрії. Судячи із книг по демонології, саме там вони намагалися знайти спосіб врятувати свою доньку від Демона. 

Цікаво, що б вони подумали, якби дізналися, що тепер Демона треба рятувати від Юрії, а не навпаки? 

— Клади її на той стіл, — промовила Юрія та почала щось шукати серед полиць. 

— А тепер мені все ж хотілося б знати, що ти задумала. — сказала я поклавши Адріану на вказане місце.

— Довго ж ти протрималася, — посміхнулась Юрія, після чого використала магію на голові дівчини. 

Маю припущення, що так вона приспала її ще сильніше.

— Це ще що таке? — запитала я спостерігаючи за тим, як Юрія витягує з полиці гнучку трубку з голками на обох кінцях. 

— Я хочу перелити їй своєї крові, — промовила вона та закотила рукав собі та Адріані. — Знаєш, що буде якщо перелити кров із магією іншій людині? 

— Здається, щось чула про це, але не впевнена, — відповіла я та спробувала пригадати мамину книгу про магію. 

— Багатії, яким не пощастило народитися без магічних сил, іноді переливають собі кров магів. Користі від цього мало, і результати можуть бути непередбачувані та смертельні, якщо вони взагалі є. Бо може бути, що багатії самі себе переконують в наявності якогось ефекту. Але самі маги отримують за це непогані гроші.

— Вони не отримують можливість використовувати магію, так?

— Ні, в жодному відомому мені випадку такого не було.

Юрія без вагання засунула собі голку в руку, після чого теж саме зробила і з Адріаною. Її очі засвітилися легким фіолетовим світлом, а її погляд зосередився на тілі Адріани. 

— Багато їй треба? Ти просто хочеш привести її до тями? — поцікавилася я, адже досі не мала розуміння нащо це все.