Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

стихію: церква чудово розуміла, чим можна здобути німецьке дворянство... Німецька шляхта завше була «швейцарцями» церкви, завше служила найлихішим церковним інстинктам,— зате ж мала добрячу платню... Саме завдяки німецьким мечам, німецькій крові і смілості церква стала на смертельний двобій з усією земною шляхетністю! І тут постає ціла купа болючих питань. Німецька аристократія майже не згадується в історії високої культури, і ви, мабуть, уже відгадали причини... Це християнство і алкоголь — чинники, які занапащують найдужче... Зрештою, в тім, визнавати іслам чи християнство, прихилятись до арабів чи євреїв, нема вже свободи вибору. За нас вирішили, права вибирати вже немає ніхто. І байдуже, парія ви чи ні... «Вести нещадну боротьбу проти Риму! Бути в мирі і дружбі з ісламом»,— так відчував, так діяв визначний вільнодумець, єдиний геній з-поміж німецьких імператорів Фрідріх II. Що? Невже німцеві, щоб мати пристойні почуття, неодмінно потрібно бути вільнодумцем чи генієм? Я не розумію, як німці ще можуть визнавати себе християнами...

61

А тут треба згадати ще й те, що для німців незмірно болючіше. Німці занапастили Європу, знищивши її останні значні культурні здобутки,— погубили Відродження. Ви, зрештою, розумієте чи хоч прагнете зрозуміти, що таке Ренесанс? Це переоцінка християнських цінностей, геніальна спроба, залучивши всі інстинкти і засоби, встановити протилежні, шляхетні вартості... Відтоді вже ніякої війни не відбувалося, тільки Ренесанс поставив питання так рішуче, і, до речі, це й моє питання... Ба навіть більше: вже ніколи не було такого принципового, прямого і навального наступу, та ще й на самісінький ворожий осередок! Напали у вирішальному місці, на самий осідок християнства, щоби там посадити на троні шляхетні вартості, зробити їх інстинктами, найглибшими потребами й жаданнями тих, хто сидів там досі... І в барвистім сяєві неземного чару мені ввижається можливість: здалося, ніби вона заясніла ніжною і витонченою красою, постала як шедевр, настільки божественний, немов надихав його сам диявол,— і тисячі років людство марно чекатиме, щоб така можливість повторилася; мені привиділось таке пишне і водночас напрочуд парадоксальне видовище, що всі олімпійські боги зайшлися б безсмертним реготом: Цезар Борджа — римський папа... Ви зрозуміли мене?.. Так, це була б перемога, якої нині жадаю я сам: християнство було б повалене! А що ж воно сталося? До Риму добувся Лютер, німецький чернець. І в Римі, прагнучи помсти й керуючись усіма інстинктами жалюгідних попів, цей чернець повстав проти Ренесансу... Замість із глибокою вдячністю збагнути те неймовірне, що відбувалося,— поразку християнства в його осідку,— він, поглянувши на видовище, лише підживив свою ненависть. Релігійна людина думає тільки про себе. Лютер побачив, що занапастили папство, тоді як насправді,— це й сліпий би побачив,— відбувалося геть протилежне: старе занапащення, peccatum originale, християнство вже не сиділо на папському троні! Там умостилося життя! Життєві радощі й перемоги! Величезне потвердження всього високого, гарного, сміливого!.. І Лютер відновив церкву: він пішов у наступ... Відродження не мало ніякого сенсу, воно теж змарнувалося. Ох, ці, німці, як дорого вони нам обійшлися!

Марнувати все — незмінне діяння німців. Реформація, Лейбніц, Кант і так звана німецька філософія, війни за «свободу», держава — це щоразу марнування вже створеного, нищення неповторного... Німців я вважаю своїми ворогами: зневажаю в них будь-яку нечистість уявлень і вартостей, тремтіння перед кожним справедливим «так» і «ні». Вже майже тисяча років, як вони заплутують і перекручують усе, чого торкнуться руками,— таж Європа завдячує їм половину своїх хвороб! — на їхньому сумлінні лежить найбрудніший — незціленний і неспростовний — різновид християнства: протестантизм... Якщо людство не дасть ради християнству, то завинять у цьому німці...

62

Я вже підійшов до кінця і проголошую свій вирок. Я засуджую християнство, я підношу проти християнської церкви найстрашніше з усіх обвинувачень, які будь-коли лунали на землі. Я вважаю його найогиднішим розбещенням, яке лише можна уявити, і примічаю в ньому потяг якомога розбещувати й далі. Християнська церква занапащує все, чого торкнеться: знецінює будь-яку вартість, перетворює правду в брехню, справедливість — у душевну ницість. А дехто ще зважується нагадувати мені про її «гуманні» благословення! Усувати халепи і притуги суперечить її розумінню вигоди: адже вона живе з тих притуг і, щоб увічнити себе, сама їх і створює... Приміром, хробак гріха: саме цією халепою церква насамперед збагатила людство! Гасло «рівності душ перед богом» — цей привід для rancunes усіх ницих людців, ця брехня, що, розлетівшись, немов вибухівка, врешті породила революцію, сучасні ідеї й підготувала падіння всього громадського порядку,— була християнським динамітом... «Гуманні» благословення християнства! Humanitas[49] обернули на її протилежність, на вміння ганьбити себе, прагнення брехати за всяку ціну, на огиду й зневагу до всіх добрих і справедливих інстинктів! Такими я бачу ці благословення християнства! Паразитизм є суттю всіх церковних діянь; зі своїм недокрів'ям та ідеалами «святості» церква засушує життя, висисає кров, позбавляє любові і надії; «потойбічне» — це лише спосіб заперечувати будь-яку реальність; хрест — розпізнавальний знак найпотаємнішої змови, що будь-коли існувала на землі,— змови проти здоров'я, краси, пристойності, смілості, духу, душевної доброти,— отже, проти самого життя...

Це споконвічне обвинувачення християнства я прагну написати на всіх мурах, які тільки є у світі,— і літери в мене такі, що навіть сліпі прозріють... Я ненавиджу християнство як велике прокляття, як найтяжчу й найгіршу погубу, як інстинкт нелюдської помсти, що не цурається й найбільш отруйних, таємних, підступних і ницих засобів,— я ненавиджу його як незнищене ганебне тавро на всьому людстві!..

А люди рахують час від отих dies nefastus[50], якими й розпочалось усе лихо,— від першого дня християнства! А чи не ліпше рахувати від останнього? Віднині? Зробити переоцінку всіх цінностей!..[51]

НІЦШЕ Фрідріх

ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА

Переклав Анатолій Онишко

ЖАДАННЯ ВЛАДИ

Переклав Петро Таращук

Літературно-художнє видання

Редактор П. В. Таращук

Відповідальна за випуск В. В. Кирилова

Художній редактор О. Д. Назаренко

Технічні редактори І. М. Драгончук, О. М. Грищенко

Коректор Л. М. Демченко

Видавництво «ОСНОВИ», 1993 

Оцифровано: hurtom.com, 2011.

Примітки

1

Крик “І-А” співзвучний з німецьким “ja”, тобто “так” . (Тут