Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Парадокс мотузки для білизни
Важливо, які саме показники ми підраховуємо. У 1975 році, читаючи есе еколога Стіва Баєра, я вперше замислився: хоч як дивно, багато чинників, що визначають нашу економіку, ми схильні приймати як належне, ба навіть нехтувати ними. Есе «Парадокс мотузки для білизни» (The Clothesline Paradox) було опубліковано в Co-Evolution Quarterly — виданні, яке заснував Стюарт Бренд на базі його колишнього журналу й каталогу Whole Earth Catalog.
«Якщо люди знімуть мотузки для білизни й придбають сушильну машину, споживання електроенергії трохи зросте, — писав Баєр. — Якщо люди, навпаки, замість машин сушитимуть білизну на мотузках, споживання електроенергії трохи скоротиться, але на схемах і графіках не відображено роль сонячної енергії в сушінні одягу»397.
Парадокс мотузки для білизни — це свіжий погляд на економіку, а без нього не обійтися, якщо ми хочемо добре переписати правила. Йдеться про один з універсальних концептів, що допомагають бачити те, чого не бачать інші.
Парадокс також нагадує, що цінність для економіки проявляється по-різному й на різних етапах ланцюжка створення вартості, а ми часто не зважаємо на важливі джерела прибутку або сприймаємо їх як належне. Наприклад, Google та Facebook надають безкоштовні послуги, які монетизують за рахунок реклами, а от Comcast та схожі компанії працюють завдяки дорогій передплаті, тож їхні користувачі за ті самі послуги платять. Тимчасом користувачів інтернету часто звинувачують, бо вони не хочуть платити за контент — основне джерело діяльності, монетизованої рекламними платформами та провайдерами інтернет-послуг.
У діяльності видань, заснованих на рекламі, принаймні все однозначно: «Ми вам — безкоштовні послуги, ви нам — увагу». А от із мапою кабельних компаній заковика. Вони повинні платити за фахово зроблений телевізійний контент, тимчасом в інтернеті більша частина їхнього контенту безкоштовна, бо продукується користувачами — клієнтами, які сплачують за доступ до інтернету. Достатньо порівняти вартість контенту для кабельних компаній та інших постачальників інтернет-послуг і контенту для телебачення, щоб зрозуміти, що на дурняк усе отримують компанії, а не користувачі. У суперечках про мережевий нейтралітет треба виходити радше з парадоксу мотузки для білизни, ніж гонитви корпорацій за фінансовими показниками!
Парадокс мотузки для білизни допомагає оцінити вартість інвестицій у розвиток досліджень, особливо у відкриту науку, що передбачає вільний обмін інформацією. Наукові дослідження, що приносять величезні дивіденди, здебільшого фінансуються за рахунок платників податків, а коли держава претендує на ті дивіденди у вигляді податку на дохід від приросту капіталу чи на прибуток підприємств, більшість бенефіціарів нарікають чи ухиляються.
Слід порушити питання про те, що держава повинна одразу мати частку, щоб потім заробляти на супергрошах, так само як інвестори. У книжці «Держава-підприємець» (The Entrepreneurial State) Маріана Маццукато детально розглядає роль державної влади у фінансуванні таких інновацій, як айфони, фармацевтична продукція, сільськогосподарські розробки й космічні перегони приватних компаній. На думку Маццукато, стартапи, які комерціалізують фінансовані державою дослідження, повинні сплачувати внески в Національний інноваційний фонд США або випускати «золоту акцію» — надавати частку державі — саме для того, щоб суспільство користалося зі створеної цінності398.
Варто також розуміти, що цінність інновацій для суспільства часто неможливо обчислити. У дослідженні 2004 року економіст Вільям Нордгаус підрахував «Шумпетерівські прибутки», «які з’являються, коли компанії здатні користатися з виручки від інноваційної діяльності». Нордгаус виявив, що з 1948 по 2001 рік творці науково-технічного прогресу отримали лише «незначну частку» (2,2 відсотка) прибутків, принесених їхніми відкриттями399. Утім поглиблення знань людства збагачує всіх нас.
Знання не треба ховати в скарбницях, ними треба ділитися, адже це потужний інструмент, що дарує конкурентну перевагу. Компанії чомусь схильні вважати, що заробити на інноваціях найбільше допоможе пропрієтарність. Проте поборники Open Source, які розвинули Linux та інтернет, навчили нас, що знання наростають, коли ними діляться.
За умов теперішньої запеклої конкуренції в галузі штучного інтелекту це теж доречно. Янн Лекун, очільник лабораторії Facebook із дослідження штучного інтелекту, звернув мою увагу на те, що більшість передових досліджень у цій галузі нині здійснюють Google, Facebook, Baidu і Microsoft. Ці компанії приваблюють найкращих фахівців, пояснив Лекун, бо дозволяють їм ділитися плодами досліджень. А от Apple, де панують закони про секретність, не приваблює обдарованих айтішників, тому нещодавно почала змінювати політику400.
Будуючи прогнози про ринок праці майбутнього, важливо розуміти, хто й де створює цінність і хто й де користається з неї. У наступному розділі ми переконаємося в тому, що питання про те, чи вистачить людям робочих місць після нової хвилі автоматизації, пов’язане з неактуальними мапами. Час позбуватися застарілих уявлень про оплачувану працю, не сприймати деяких речей як належне й не очікувати безкоштовних послуг.
14. Робóти вистачитьНа початку Великої депресії Джон Мейнард Кейнс написав напрочуд далекоглядний прогноз: попри зловісну хмару, що нависла тоді над світом, людство в щоденній боротьбі за виживання знайде рішення «економічної проблеми».
Кейнс писав: у світі наших онуків (а онуки Кейнсового покоління — це ми з вами) «уперше в історії людства буде вирішено проблему, яка невідступно нас переслідує. Люди навчаться використовувати свободу від дошкульних економічних турбот, навчаться організовувати дозвілля, виплекане для них наукою і спільними інтересами, і житимуть мудро, заможно, у злагоді»401.
Не так склалося, як Кейнсові гадалося. Без сумніву, після страшної депресії і світової війни настав час доти небаченого процвітання в економіці. Однак десятиліттями, попри дивовижні досягнення в бізнесі й технологіях, плоди процвітання розподілялися вкрай несправедливо. В усьому світі суттєво зріс рівень життя, але в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє», після закриття браузера.