Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

краківського Фонду ім. Тадеуша Костюшка 2003 р. щодо спорудження у Перемишлі пагорба–пам’ятника вдячності українцям, друзям поляків у 1943–1946 роках. За допомогу полякам загинуло 5000 осіб української національності. Цю ініціативу критично сприйняли більшість жителів Кресів та ветерани. Разом з тим піднімалося питання про доцільність увіковічити українські жертви (зокрема, не повідомляється про те, від чиїх рук і при яких обставинах вони загинули), а також кількість справедливих українців. Голова Товариства вшанування жертв злочинів українських націоналістів Щепан Сєкерка ствердив, що з даних, які Товариство збирало протягом 15 років, випливає, що таких жертв могло бути близько 1000. Він також пригадав, що з ініціативи ТВЖЗУН у 1999 р. у Вроцлаві було відкрито пам’ятник-мавзолей польських жертв українського геноциду на Кресах, у крипті якого знайшлася урна з землею з гробу українців, що загибли від руки ОУН i УПА, а у 2002 р. на пам’ятнику встановлено таблицю вшанування українців, які загинули, рятуючи поляків.(обратно) 13

Świadkowie mówią, oprac. S. Biskupski, Warszawa 1996; Wołyński testament, oprac. L. Popek, T. Trusiuk, P. Wira, Z. Wira, Lublin 1997; Okrutna przestroga, oprac. J. Dębski i L. Popek, Lublin 1997; Śladami ludobójstwa na Wołyniu. Okrutna przestroga, cz. 2, oprac. L. Karłowicz i L. Popek, Lublin 1998.

(обратно) 14

L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie, Lublin 2000; Z. Ziembolewski, W morzu nienawiści. O takich, którzy nie przestali być ludźmi, Krosno 2001; Bracia zza Buga. Wspomnienia z czasu wojny, zebrał J. Turnau, Lublin 1999.

(обратно) 15

E. Różański, Nie każdy Ukrainiec był Polakowi wilkiem. Ukraińcy, którzy potępiali ideologię głoszoną przez OUN-UPA, ostrzegali Polaków przed napadami, ukrywali ich i bronili przed śmiercią, nie szczędząc przy tym własnego życia, ч. 1, „Na rubieży” 2003, № 65; ч. 2, там само, 2003, № 67; ч. 3, там само, 2003, № 67.

(обратно) 16

Див., м.ін., W. Mędrzecki, Polskie relacje pamiętnikarskie i wspomnieniowe jako źródło do badania stosunków polsko-ukraińskich w okresie II wojny światowej, „Przegląd Wschodni” 1997, № 1; J. Isajewycz, O książce Władysława i Ewy Siemaszków „Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945”, „Rocznik Instytutu Europy Środkowo-Wschodniej”, № 1 (2003), с. 39–54 та A. Gil, Konflikt pamięci. Rozważania o pracy Jarosława Caruka „Tragedia wołyńskich wsi w latach 1943–1944. Ukraińskie i polskie ofiary zbrojnego konfliktu. Rejon włodzimiersko-wołyński”, там само, с. 55–83.

(обратно) 17

Пор., наприклад, спогади Янa Цисекa з Бережанського повіту (AW, II/536), о. Юзефа Кучинського (Między parafią a łagrem, Paryż 1985), Янa Нєвінського з Кременецького повіту (Śladami ludobójstwa...), Єжи Дитковського з Сарненського повіту (AW, II/1863), Янa Цихоцького з Володимир-Волинського повіту (W. i E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 2), Янa Войдили з Львівського повіту (AW, II/1686/1k), о. Франциска Малякa з Яворівського повіту (AW, II/2472), Едвардa Полякa (Baza „Topór” i sowieckie łagry, Świdnica 1991) та Станіславa Ястшембського з Рогатинського повіту (Oko w oko z banderowcami, Warszawa 1996), записи Юзефа Опацького про події у Тернопільському воєводстві (BOss, 16630/I).

(обратно) 18

Наприклад, свідчення Терези Адамович-Радзишевської (AW, II/1914) або Терези Ґуз, дівоче Персона (Okrutna przestroga...).

(обратно) 19

Див., наприклад, матеріали, зібрані колишніми жителями Острівок та Волі Островецької нa Волині (Wołyński testament...), с. Румно у Львівському воєводстві (T. Pater, Oczyma i sercem. Wieś Rumno w latach 1939–1945, t. 1–2, Przemyśl 2000).

(обратно) 20

Крім польських свідоцтв, що були опубліковані в антологіях і книжках-щоденниках, ми переглянули збірки понад 300 переказів 27 ВДАК в Архіві ІНП та близько 150 переказів зі Східного архіву. Незначний ефект мали пошуки серед звітів та ситуаційних звітів Представництва уряду на Країну (Департамент інформації i преси, у тому числі Східна секція – AAN, 202/III-193, 195, 198, 200) та Командування території Львів і Головного командування Армії Крайової (AAN, 203/III-16, 114; 203/IV-2; 203/VII-6, 42–45; 203/XV-3–9, 12–17, 25–28, 40–42). У матеріалах Центральної ради з питань опіки, що походять з Оссолінеум (BOss., 16722/II, т. 1–2; 16723/II, т. 1–2), та документації, яку вів Юзеф Опацький (BOss., 16630/I, т. 1–5), ми також знайшли деякі незначні дані про допомогу.

(обратно) 21

Ідеться про випадки порятунку від вивезення в рамках совєтської депортації, арештів німецькою поліцією, вивезення на роботу до Німеччини, а також про ситуації, коли росіяни або німці скасовували знищення або відпускали на волю заарештованих. Переселені на Волинь чехи, зазвичай прихильні до поляків, часто надавали їм притулок. Нечисленні євреї, які пережили винищення, знаходили жертовну підтримку серед польських жителів (усі, далеко не поодинокі випадки, відомі зі свідчень очевидців, зафіксовані в часописі «На рубежі» та в книжці В. i Є. Сємашків), а також українських сімей.

(обратно) 22

Пор. подібного роду чіткий та однозначний приклад: У липні 1943 р. один з членів УПА попередив мешканців колонії Широка (Горохівський повіт, Волинське воєводство) про нібито заплановану німецьку пацифікацію. Він рекомендував втікати не поодиноко, лише групою, та прямувати в сторону поляни під лісом, де він сам про них потурбується. Прибувши на місце, поляки були оточені УПА та розстріляні (W. i E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 134).

(обратно) 23

Для контрасту див. село Озеро (Луцький повіт, Волинське воєводство) та село Байківці (Тернопільський повіт), рідкісні приклади виконання наданих гарантій безпеки.

(обратно)