BooksUkraine.com » Сучасна проза » Ми проти вас 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми проти вас"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ми проти вас" автора Фредрік Бакман. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 119
Перейти на сторінку:
іншого, але в житті можна стільки всього здолати, якщо маєш найкращого друга. І ще більше — якщо ти сам комусь найкращий друг. Тому Бубу, кашлянувши, видає:

— Словом… Беньї… мені просто цікаво, як… ну, знаєш. Як знати, що ти… сексі?

Беньї дивиться на Бубу, потім на Амата і знову на Бубу. А тоді хитає головою:

— Я ніколи в житті не розглядав ВАС у душі!

Роздягальня з усіх боків вибухає реготом, але один зі старших гравців робить серйозну міну й зухвало запитує:

— А всіх інших? Ти хочеш сказати, ти ніколи не розглядав в душі НІКОГО з команди?

Беньї морщить чоло.

— Бляха, та я краще буду розглядати дівчат, аніж вас.

Старший гравець аж трохи зсутулюється.

— Тобто… ну, мені навіть трохи прикро, що ти так із нами.

— А ми ще стараємося тримати себе у формі, — розчаровано буркає інший гравець.

Бубу з Аматом усміхаються. Усе майже як завжди. Але Беньї серйознішає і показує на рукав Бубу.

— Я теж хочу таке. Якщо можна.

Бубу пише «Анн-Катрін» на шматку стрічки й наліплює її на рукав Беньї. Літери вийшли невиразними, тому що в Бубу тремтіла рука.

* * *

Елісабет Цаккель разом із Петером стоять перед роздягальнею. Тренерка невдоволено бурмоче, але Петер активно жестикулює, наполягаючи, що вона мусить щось сказати команді. Цаккель аж стогне, але тоді заходить усередину й бешкетно свистить, щоб усі чоловіки замовкли.

— Ну, що ж. Мені тут сказали, що від тренера очікують натхненної промови перед командою. Тому… ну… ви опустилися до рахунку 4:0.

Чоловіки сердито зиркають на тренерку, вона у відповідь сердито дивиться на них і продовжує:

— Я просто перепитую, чи вам це відомо. ЧОТИРИ — нуль! І ще: ви не просто опустилися до такого рахунку — ви ще й жахливо грали! Тільки збіговисько повних ІДІОТІВ може сподіватися, що ви здатні перемогти в цьому матчі!

Чоловіків як заціплює. Цаккель відкашлюється. І додає:

— Ну… хай там як, я просто хотіла сказати, що все життя займаюся хокеєм. І я ще ніколи не бачила такого збіговиська цілковитих ідіотів, як оце ви.

І тренерка виходить. Петер завмирає у коридорі, витріщившись на неї й не відводячи погляду, поки та іде до арени. Йому ще не доводилося чути кращої настанови від тренера між періодами.

* * *

У роздягальні всі сидять мовчки. Беньї дивиться на годинник на стіні — на цей час вони вже мали би бути на арені, але ніхто з гравців не виходить. Врешті Амат мусить копнути Беньї по ковзану зі словами:

— Вони чекають.

— На кого? — не розуміє Беньї.

— На тебе.

Беньї встає. За ним встають усі інші.

І команда «Бйорнстад-Хокей» рушає за своїм капітаном. Беньямін Овіч не виходить на лід — він вривається туди ураганом.

* * *

На льодовій арені в Геді з'являються три сестри Овіч разом із мамою. З постав цих жінок видно, що їм доводилося бачити й гірші речі, аніж оце, і що були такі місця, де холод дошкуляв іще більше. Вони не бояться.

Але арена заповнена людьми, кожне місце вже зайняте, усі знають, хто ці жінки, але більшість вдає, що не впізнає їх. Люди перешіптуються, показують на них, але ніхто не зустрічається з ними поглядом. Можливо, комусь із присутніх соромно, а хтось просто не знає, що сказати. Можливо, багатьом хочеться встати зі свого місця, але важко бути першим.

Тому зі своїх місць встають одразу п’ятеро.

Старі дядьки. У зелених футболках «Бйорнстад проти всіх». Піднімаючись трибуною, вони не минають нагоди подіставати один одного тим, якими старими шкарбунами поставали. Один дядько бере під руку маму Беньяміна Овіча й веде її до свого місця. Інші дядьки віддають свої місця сестрам. Коли Адрі проходить повз одного з дядьків, він тисне їй руку зі словами:

— Скажи своєму брату, що тих, які найгучніше кричать, можливо, й чути найдужче, але вони тут в меншості. Нас значно більше.

Дружини п’ятірки дядьків сидять на місцях поруч. В однієї тітки біля ніг стоїть сумка-холодильник. Звичайно, на хокейний матч не дозволяють приносити такі сумки, але на запитання охоронця на вході, який поцікавився, що там усередині, тітка з траурною міною відповіла: «Кіт». Охоронець запротестував, але інша тітка нахилилася до нього і прошепотіла: «Він здохлий, але не кажи їй нічого, ох, яка бідолашна». Охоронець тільки-но розтулив рота, як третя тітка схопилася за нього і стала розпитувати: «У вас є свіжі помідори? Я не хочу ті бельгійські, які у вас завжди продають, мені треба справжні! Я маю купон на знижку!». Четверта тітка радісно вигукнула: «Оце так НАТОВП! То який сьогодні показують фільм? Буде щось із Шоном Коннері?». П’ята ще навіть не встигла почати своє відпрацьоване «Ой, сьогодні вночі буде сніг, таку мене коліна ниють», як охоронець уже зітхнув, здався і впустив тіток з їхньою сумкою-холодильником й усім іншим добром. Тож тепер тітки дістають із сумки пиво, діляться ним із мамою і сестрами Беньї, а тоді дев’ятеро жінок трьох поколінь цокаються і випивають. П’ятеро дядьків стоять поруч на сходинках, як почесна варта.

* * *

Горнятко кави — це така дрібниця. Ну справді.

Усі пам’ятатимуть ревіння зі стоячої трибуни «Геда»: «Гоміки! Курви! Ґвалтівники!». Багато повірять, що кричала вся стояча трибуна, тому що так усім здавалося, на відстані не видно кожну людину. Тому, попри те що кричали далеко не всі, стануть засуджувати цілу трибуну — бо ж нам хочеться мати цапів-відбувайлів, а ті, кому заманеться почитати мораль, просто будуть казати, що «культура — це не лише те, що ми заохочуємо, але й те, що ми дозволяємо».

Але коли кричать усі, голосу того, хто опирається, не завжди чутно, і коли починає скочуватися лавина ненависті, важко зрозуміти, хто повинен її зупинити.

Тож коли молода жінка в червоному светрі з биком на грудях залишає своє місце на стоячій трибуні, минає охоронців і стає на сходинках біля трибуни з сидячими місцями, ніхто цього спершу не помічає. Ця жінка обожнює «Гед-Хокей» так само, як і ті, хто зараз кричить, вона все життя вболіває за свою команду, і стояча трибуна належить також їй. Стати біля сидячих місць, серед уболівальників-із-хот-доґами, про яких вона завжди говорила гидоту, — це її мовчазний протест.

Жінку помічає чоловік у зеленому светрі, який сидить трохи далі. Він встає зі свого місця, іде в кафетерій, купує дві кави в паперових стаканчиках, спускається назад до арени й віддає один жінці.

1 ... 96 97 98 ... 119
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми проти вас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми проти вас"