Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Що?

- Ти вже дозріла? Хочеш покататися?

Я зараз не зовсім розумію, що він мені пропонує, але обурення всередині вже наростає. Плюнути йому в пику чи що?

- Не буду я з тобою "кататися".

- Та я мав на увазі човен, - махнув рукою і недалеко від берега з'явилася гарна яхта.

- На кораблі не катаються, а ходять морем, - не до місця ляпаю, дратуючись через власні думки.

Так, я саме про це і подумала, коли він запитав, чи дозріла я покататися. Я зовсім не припускала, що він має на увазі інше, щось пов'язане з катанням на ньому. Ні, я не могла такого подумати.

Так, брешу. З нас двох більш вульгарна я, визнаю.

Діен смикнув пальцем, і ми опинилися на палубі. Мене трохи хитнуло від несподіванки, а він нахабно схопив за талію. Вирвалася з пут його лап тієї ж миті. Пересуватися далеко не стала, все-таки на яхті мені цікаво. Ніколи раніше не плавала. Красиво довкола, причому не лише за бортом. Звідкись взялися шампанське та полуниця. Пафосно як. Спокушає мене банальщиною.

- Хочеш чогось?

- Ні, - я пом'якшала, але не настільки, щоб йти на його повідку.

- Ну тоді пірнаємо.

Махнув рукою - я залишилася в купальнику. Причому не в тому, що одягала вранці. На мені був скромний закритий, а тепер я знову у бюстгальтері з пуш-апом. Моторошно незручно. Спробувала б сама повернути колишній комплект, але боюся промахнутися, як би голою тут не залишитися. А у цього хлопця все точно, ніби він так щодня дівчат перевдягає.

- Я не вмію плавати, – повторюю для тих, хто не зрозумів з першого разу.

- Та що там уміти!

От баран! Кинув мене у воду! Я навіть крикнути не встигла. Поринула на пару метрів униз, а потім почала спливати. Я здогадувалась, що принцип простий, але все одно страшно. Барахтаюся у воді, раз у раз голова ховається під водою, я навіть забула, як переміщатися.

- Ну як? – нахаба ще й усміхається.

Підхопив мене за талію, притримує голову та плечі над водою. Стало легше, але страх лише загострився. Не знаю, чого я боюся зараз більше: потонути чи розслабитись у руках брата Енді.

- Окуляри? - Запитав і відповіді чекати не став. Мені до очей присмокталися окуляри для плавання.

- Ай, боляче ж!

- Трохи перегнув. З бюстгальтером все простіше, - заглядає мені через плече, безсовісно витріщається на затиснуті в лещатах груди. Так би й штовхнула його між ніг! Стоп. А де його ноги?

- У тебе що, хвіст є?

- Так, обзавівся нещодавно. Плавати набагато зручніше.

Який жах! Я подумала б, що його вихованець водоплавний, але я бачила в лісі подобу орла. Хоча хто знає, може у нього теж подвійний вихованець, як у Енді.

- Вдихни глибше.

- Що?

Та що б тебе! Тягне мене на дно! Я ж не вмію дихати під водою!

Ох, як гарно! Крізь окуляри дивитись приємно, бачу все у яскравих фарбах. Боже, скільки тут квітів! А рибки які! Ох краса! Моє життя більше не буде колишнім. Я ніби потрапила на іншу планету. І, здається, я забула, що маю дихати. Дивно, а я цілком нормально почуваюся. Ми під водою вже досить довго, але мені не доводилося виринати, щоб наповнити легені. Як це він робить?

Діен тримає мене за руку, так плисти взагалі не складно. Рухаю ногами, як умію, щось навіть руками намагаюся робити. Але здебільшого ганяюсь за яскравими рибками. Які ж вони фантастичні! А ці дивні камені, такі строкаті, дивовижно красиві, але Діен не дає мені до них торкатися. Невже я померла та переродилася русалкою? Хочу, щоби це було так. Хоча ні, не хочу, якщо тут не буде Енді.

У перервах між плаванням ми сидимо на палубі, засмагаємо. Я рада сонячному теплу, мені цього давно не вистачало. Маючи в руках магію вже кілька років, я так і не побувала на морі.

- Як ти все це робиш? - Запитую Діена, нескромно запихаючи в себе надцяту полуничку.

- Що ти маєш на увазі? - дивиться на мене з-під темних брів, губи смикаються від усмішки.

- Я не дихала під водою, але жодного разу не вимкнулася.

- Я переміщав повітря у твої легені та у свої, звичайно. Це нескладно, спробуй якось. Головне, не схибити.

- Так, нескладно, - відповідаю саркастично. - Ти всім так легко керуєш, навіть он бюстгальтери мені змінюєш. І звідки ти мій розмір дізнався?

Боюся подумати, що це десь випливло в розмові з Енді. Уявляю, як це виглядало. Під час чергового намилювання один одному ший Діен запитує: «А які сисічки у твоєї? А Енді такий: Другий розмір, обхват сімдесят». Сміюся від своїх власних думок, ледь не послухавши відповідь.

- Я бачив тебе кілька разів, прикинути розмір нескладно. Та й підправити можна, якщо що. Ти начебто не вмієш магією користуватися.

- А де ти бачив мене? – хмурю брови безконтрольно, вдивляюсь у сірі очі.

- Спостерігав, як ви мило розмовляли з Енді у кафе, як у парку гуляли, а потім ти кудись побігла.