Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Твій кавалер розлючений…

– Він не… 

– Яка гарна пара! – пролунав голос Тіма, який спинився за спиною Айлін, яку я досі тримав у своїх обіймах. – Більше ж нема з ким танцювати…

– Хтось повісив на неї бирку, що з нею це робити заборонено?

Баклан роздув ніздрі, наче мене це мало б налякати. Я відсторонив Айлін від себе, оцінивши налаштованість Тіма таки закотити трохи незрозумілої сцени ревнощів. Втім, може хоч так його попустить і зважиться поговорити з нею, а вона дасть спокій мені.

– Ти завжди все хотів забрати в мене, а тепер Айлін? Далі що? Можу хіба що велика свого запропонувати, але навряд такий кавалер на такому їздитиме!

Ми з Айлін здивовано переглянулися. Мабуть, двоє розуміли, що трохи спиртного розв’язало його язика, якого він не вмів стримувати і так.

– Тимуре, ти говориш дурню і все неправильно розумієш, – промовив спокійно, хоча досі волів би не чути та не бачити його.

– Отже, неправильно? – він здивовано підвів брови, глянувши на Айлін, поряд. – Ліз в її рота теж ненароком?

– Тіме, – прогарчав я, підійшовши ближче до нього, – помовч і не роби тут зараз комедії…

– Ні, Валєро! Комедію зробили ви! – випалив Тім, турнувши мене в груди, від чого подався на крок назад. – Гадаєш, ніхто вас не бачив?! А от і ні! Бачили ми вас, голубочків!

Я перевів погляд на Уляну з Максом, здалось, що в них читалась та ж відраза, що й в Тимура зараз.

– Ти ідіот, Тимуре…

– А ти ні?!

– Звісно, якщо свідомо зв’язався з тобою! – відмахнувся вже роздратовано, коли баклан вкотре турнув мене, відштовхуючи до краю борта. – Мав би більше клепок, той плюнув би на тебе ще тоді!

– Хлопці спиніться! – розгублено вмішалась Айлін, намагаючись протиснутися між нас.

Гадаю, тепер понесло нас обидвох, бо все, що накопичилося за час нашого мовчазного співіснування, рвалося назовні, щоб остаточно добити один одного.

– Та в тебе їх і без мене не було, придурок! – знову хотів мене турнути, але я перехопив його руку.

Намагаючись вивільнитися, цей ідіот ненароком штовхнув Айлін ліктем і вона встигла лиш зойкнути перед тим, як полетіти у воду. Та нехай тобі, Айлін!

– Ідіот! Диви, що ти наробив! 

Турнувши його, від чого Тім аж впав, я перехилився через борт, виглядаючи Айлін. Вона звісно чудово плавала, але не в такій сукні. Дівчина явно тонула. Не задумуючись стрибнув слідом, пірнувши у темну воду, яка лиш відбивала в собі світло від яхти. Розгрібаючи воду руками, наближався до Айлін, яка намагалась втриматися на поверхні, але вочевидь вже встигла наковтатися води, яка не дозволяла їй дихати як слід.

– Я тут, Айлін! – вигукнув, обхопивши її. – Тримайся мала, все буде добре.

А вона лише налякано дивилась то на мене, то навкруги, досі відкашлюючись від води. Хтось кинув нам рятівне коло, за яке я вхопився. Коли ми допливли до корми яхти, кілька хлопців підхопили Айлін. Вже тримаючись за трап, впіймав погляд баклана та інших глядачів. Тепер сумніву не було, що додумають ще якоїсь дурні. Типу кинувся рятувати свою дівчину. Але… На диво було абсолютно байдуже. 

– Як ти? – запитав в Айлін згодом, коли вона сиділа в каюті, закутана у ковдру.

– Я не знаю як це сталось… Якось навіть не очікувала… Це вперше…

– З кожним буває, Айлін, – відкинув від очей волосся і з розумінням усміхнувся до неї. – Таки не розумію, що ти знайшла в цьому дурневі…

Вона криво всміхнулась, нахилившись до мого плеча. Здавалось, що вона досі була налякана.

– Здається, що навіть кохаю… Дурна, так? – прошепотіла вона.

– Ну як тобі сказати… – не стримавши смішка, погладив мокре волосся. – Трохи дивна, але кохання й робить нас такими: дивними та незрозумілими для інших…

Дивними та незрозумілими… Кохав одну, але цього ніхто не розумів. Моя ж любов робила мене диваком для всіх. Незрозумілі почуття, які виникали при погляді на Уляну і яких до кінця не усвідомлювали ні я, ні вона… Айлін та її термедія з тим Баязидом, а тепер ще й бакланом. Та навіть сам меланхолік як те сліпе кошеня – геть нічого не бачив та не розумів… І треба ж було так попастись.