BooksUkraine.com » Фентезі » Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"

49
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю" автора Радек Рак. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99
Перейти на сторінку:
околиці, що кнайпа ця проклята, а раз на рік п’є в ній сам диявол.

Такою була, отже, доля зміїного серця.

LIX. ПРО ТЕ, У ЩО НЕ СЛІД ВІРИТИ

Повідають, що Галілея перебувала у вогні впродовж двох місяців. Шістдесят днів тривав карнавал смерті й помсти панам. Гинули винні в гнобленні хлопів, гинули також і невинні. Хоча треба визнати, що винні, загалом кажучи, частіше.

Вельможний пан Домінік Рей у перший день бунту вирішили втекти в Емаус, переодягнувшись старою прачкою. Прачку попередньо побили і зв’язали, бо не хотіла віддавати одяг, а крім того ще обізвала його пройдисвітом і ледарем, а під кінець сказала, що тепер настане справедливість, а його повісять. Попри це витівка може б і вдалася, але ще перед рогатками Емауса горді своєю спритністю Домінік впакувалися на віз, що їхав у бік Тарнова.

Возом їхала купка хлопів, челядників і халтурників, тобто ремісників, не об’єднаних у цех. Вони хотіли дізнатися, чи то правда, що староста Брейнль платить за польські трупи. Домініка виказала і панська мова, і прикликання щохвилини Господа Бога надаремно, і руки ксьондза, а не прачки. Вони хотіли тікати, але якийсь із хамів мотикою зірвав їм кавалок черепа, аж до самого мозку. Вельможний пан якимось дивом вижили, хоча страшенно ними трусило і впадали вони в якусь порожнечу між сном і смертю. Хами поїли їх горілкою, аби не дати їм померти, бо взяти й убити було б тепер якось по-дурному. Через два дні доїхали до Тарнова.

Гостинець темнів від возів. Прибували вони зі сходу й півдня, кілька з півночі й ще кілька також і з заходу. Везли вони переважно трупи, хоча трапився один з-під Домброви, весь заповнений лишень панськими головами; вони лежали, рівненько складені купками, наче це були не людські голови, а капустяні.

Усю цю голоту розігнала міська сторожа, наказавши забиратися геть. Замість флоринів хлопи отримали батоги, а деякі навіть і кулі з карабіна. Ніяких обіцяних премій золотою монетою хамам не видали. Тож кривавий вантаж покинули у ровах або й просто на дорозі. Вельможного пана Домініка Рея затовкли кийками, нарікаючи, що стільки доброї горілки було змарновано.

— Такий паскудник, навіть напівздохлий, завжди знайде спосіб, як йому бідняка видоїти! — Один із халтурників востаннє оперіщив нерухоме тіло пана Рея і нашмаркав на нього з обох дірок носа.

Хлопи в Галілеї різали, однак, панів і без нагород, а ім’я Якуба Шелі було у всіх на вустах. Казали, що створив він своє володарство в долині Віслоки, де сам оголосив себе хамським королем, що не мусить вже слухатися ні пана, ні ксьондза, ні Бога, ба навіть самого кайзера слухатися не мусить. А якщо виконує волю цього останнього, то тільки тому, що так хоче. Крім того збирав мито на дорозі між Пільзном і Яслом і створив власне військо, аби стерегло його народ. Діди й баби з Ксенієм Раком на чолі подейкували, що той Шеля — це Мрук, який вернувся з давніх часів, аби захищати хлопів, або навіть сам Зміїний Король, який пробудився й вийшов з-під землі; але то вже були зовсім вигадані небилиці, й мало хто йняв їм віри.

Самого Якуба бачили рідко; він сидів начебто в домі у Седлиськах. Зате його син, Сташек, з’являвся всюди, а особливо там, де лилася кров. Полковник, хоча й шмаркач, напівсліпий, напівглухий, кульгавий і бридкий, як сам диявол, тримав усе залізною рукою. Казали, але пошепки, що якщо Якуб — це пан, то Сташек — це наглядач.

Казали також, що полковник має за дружину справжню польську пані — десятирічну-бо, але однак. Сам Якуб пошлюбив їх у першу ніч бунту, ну, а як Якуб це зробив, то ніякий ксьондз краще не зумів би. Може, зрештою, настануть такі часи, коли взагалі не треба буде ніяких ксьондзів для шлюбу. Деякі, може, трохи бурчали, що полковникова — то навіть не дівчина, а просто дитина, але Сташек саме таких і любив, що було видно, коли палили двори. Якуб Шеля ніс волю, а воля є тоді, коли кожному можна робити те, що він любить, і коли кожен є паном, бо пан сам визначає, що добре, а що погано. Тому-то хами з усієї Галілеї й стікалися юрмами під владу Шелі.

Сам Шеля рідко покидав дім. Садиба Богушів не була спалена, її навіть не грабували понад міру. Якуб під загрозою смерті заборонив грабувати дім вже у перші години бунту. Тепер тинявся по вкритих пилюкою, неприбраних кімнатах, постійно вдягнений у чорний плащ, який відібрав колись у єврейського продавця Талмудів, хоча міг би ходити в панських піджаках і сурдутах, від яких тріщали шафи й гардероби. Часом підсував собі стілець до дзеркала й так дивився, дивився цілими годинами.

— Небезпечно стільки дивитися в дзеркало, — сказала якось Слава, яка жила разом із Якубом у домі.

— Я не знаю, котрий це з нас, — відповів він. — Котрий я, котрий він. Хто пан, хто хам. Котрий із нас пережив це.

— Ти пан. Ти — сила й міць. — Слава сіла йому на коліна й випалила на вустах знак поцілунку. А вигляд мала дуже гарний, не надто стара й не надто молода, і зовсім не опиралася, аби одягатися у французькі сукні з чудовими декольте, бо мала що в ті декольте вкладати. — Я навчала тебе змінювати форми й ходити павучими стежками, але все це ти здобув сам. Сам.

І Якуб відчув себе справжнім паном, і відніс Славу до великого ложа і там панував над нею, а вона служила йому, як він тільки хотів, служила багато разів цілісіньку ніч. На світанку, однак, Шелю знов охопив неспокій, і він тихцем прокрався до дзеркала. Зупинився перед ним голий, немолодий і негарний. І далі не знав, чи він Якуб, чи Вікторин, і що це все насправді означає.

— А що таке правда? — зарипіла Слава й зареготала жаб’ячим сміхом. Вона стояла поряд, згорблена, коричнева й зморщена, як висхлий горіх. Однією рукою обтерла обвислу вульву, другою сягнула до Якубового прутня. Шеля з огидою відіпхнув її. Слава, зовсім не збентежена, хихотіла й далі.

А потім вийшла надвір, усе ще гола, хоча квітень щойно починався, і земля була сива від інею. Хухнула пару разів, потерла руки, вийняла з плота прогнилу штахету й полетіла на ній. Тільки її й бачили.

Невдовзі по тому Якуб також зник. Лиш переказав вустами свого сина:

— Тепер уже панів мордувати не можна. Розійтися по хатах і любити

1 ... 98 99
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"