Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Спав, поки ти не почала мене роздивлятися.

- Я не роздивлялася. І спи собі далі.

- Куди це ти зібралася в ніч? – сідає на ліжку хлопець.

- Прогулятися.

- Сама підеш до темного озера? – посміхається Алекс.

- Так. Піду, - з нотками невпевненості кажу я.

- Чого ти не спиш? – серйозно питає хлопець.

- Я не можу заснути, - сідаю біля нього на диван. – Можливо через міцну каву, а Роман так сильно хропе, що просто не можливо.

- Лягай тоді тут, - пропонує хлопець.

- Але там хропе Роман, ти як заснеш?

- Тоді лягаємо тут разом, - хлопець залазить далі на диван, залишаючи мені місце.

Я знімаю кросівки, лягаю на краєчок дивану спиною до хлопця.

Алекс переводить подих і відчуваю як його рука лягає на мій бік.

- Ластівко, лягай нормально, - хлопець розвертає мене до себе.

- Я дуже зручно лежу, - відповідаю я.

- Ліві, люба, я дуже втомився і дуже хочу спати. Йди, будь ласка, до мене та будемо спати.

Від м’якого тону хлопця і його звернення швидко підповзаю до нього. Алекс обіймає мене однією рукою, я зручніше вмощуюсь на його грудях. Хлопець накриває нас ковдрою.

- Тепер спати. На добраніч.

- На добраніч, - відповідаю я і наважившись запитую. – Алекс?

- Уу, - мичить у відповідь хлопець.

- Макс казав, що з обіду вчорашнього дня він тебе не бачив, не чув. Ти був зайнятий?

- Так. В батька багато роботи в майстерні. Аби приїхати на озеро, я працював майже до ранку. Тому зараз я дуже хочу спати.

- Спи. На добраніч, - задоволена обіймаю хлопця за талію, зручніше влаштовуючись.

- На добраніч, - відповідає хлопець.

- Алекс, - тихо кличу я.

- Що?

- А ти завтра підеш на вечірку в гуртожиток до тої Лідії?

- Не знаю. Ластівко, люба, давай поговоримо завтра.

Алекс міцніше мене обіймає, впирається підборіддям в мою маківку. Під моєю долонею його дихання повільнішає і хлопець одразу засинає. Під темп розміреного биття його серця засинаю і я.