Читати книгу - "Списоносці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це я чув. Ваша казка вже набридла мені. Я сам не люблю повторюватись.
— На жаль, нічого іншого сказати не можу.
— До певного часу.
— Взагалі. Хоч мені вже давно хотілося встановити зв'язки з товаришами.
— І це вам не вдалось, так же?
— Так, завдяки вашій пильності.
— Хто цей Дьємбер?
— Не розумію питання.
— Від кого ви одержали листівки, знайдені на вашій квартирі?
— Я сам їх надрукував.
— А де ротатор?
— Три дні тому я кинув його в Дунай. Боявся, що його знайдуть, і вирішив не рискувати.
— Чому це ви раптом стали боятись?
— Випадково зустрівся в нашому будинку з колишнім товаришем по університету, який працює в поліції.
Товариш, можливо, і не впізнав мене, але мені здалось, що він стежить за мною.
Я дав знак капітанові, той встав з-за стола підійшов до мене.
— Іди відпочинь, я далі сам допитуватиму, — шепнув я йому.
Коли Дароці вийшов, я, залишаючись на місці, наказав:.
— Поверніться до мене, Шульок!
Він крутнув стілець і мовчки глянув на мене. Тільки тепер я помітив, що в нього голубі блискучі очі. Я втупився в його обличчя, розмірковуючи, як найкраще, зломити цього комуніста, його тактики була мені зрозуміла: Від фактів Шульок не відмовлявся, не заперечував своєї причетності до комуністів, але про зв'язки з партією мовчав. Він вирішив прийняти кару на себе, не зраджуючи товаришів.
— Отже, ви Габор Шульок?
— Так, пане.
— Ви, очевидно, людина тямуща.
Він промовчав.
— Послухайте-но, голубе. З розумними людьми я звик розмовляти відверто. Я віддаю належне гідному супротивникові ї не вдаватимуся до дипломатичних трюків та хитромудрих мовних пасток. Коли б ви були примітивним, випадковим членом цього руху, я застосував би й примітивні прийоми. Я почав би з обіцянок і вмовлянь, потім перейшов би до погроз, а якби і це не допомогло, наказав би добре відлупцювати вac. Але ви не такий, і тому розмовлятимемо по-іншому. Ви зрозуміли мене?
— Здається, так, — відповів Шульок тихо, і я помітив, що мої слова дуже насторожили його.
— Слухайте, Шульок. Війну ми, очевидно, програли. Ви перемогли. У нас в даний момент не вистачає сил вигнати червоних з країни. Але в нас ще є час і сили, щоб винищити якнайбільше комуністів. Звичайно, це. знищення не є для нас самоціллю. Ми готові піти на певний компроміс. Гадаю, вам хотілося б пожити при тій системі, за яку ви рискували життям? Правда ж?
— Так.
— Я можу допомогти вам.
— Пане, — сказав Шульок переконливо. — Я справді хотів би пожити новим життям, але не за всяку ціну.
— Так от, Шульок, перед вами тільки два виходи: жити або вмерти. Іншого вибору немає. Сподіваюсь, ви не вважаєте свій арешт випадковістю? В наших руках більше доказів, ніж ви думаєте. Про вас і про вашу діяльність мені відомо давно. Мені особисто. Інша справа, що я доповів про вас.
В очах арештованого блиснув промінь надії.
— Бачу, ви неправильно зрозуміли останні мої слова. Невже ви гадаєте, що я хочу вас завербувати? Зараз це ні до чого. Я просто хочу укласти з вами угоду. Ви даєте когось мені, а я, з свого боку, даю когось вам.
— Не розумію, про що ви кажете.
— Зараз зрозумієте. За Дьємбера я віддам вам Вероніку. — Я не зводив очей з Шулька: його обличчя ледь помітно здригнулось. — Отож, ціна за свободу Вероніки — прізвище і адреса Дьємбера або точний час і місце вашої з ним зустрічі. Ви кохаєте Вероніку. Невже ви погодитесь, щоб вона загинула? Вероніка в моїх руках. На роздумування в нас немає часу. Ну, що ви скажете?
Шульок облизав спраглі губи. Обличчя його похмурніло. Було помітно, що в душі в нього точиться страшна боротьба.
Нарешті, він промовив тихо, але рішуче:
— Пане, я не торговець, я викладач.
— Цим самим ви фактично сказали, що викладачі не цінують свого життя.
— Ні, не те. Я тільки хотів вам дати зрозуміти, що викладач, принаймні я, не підходить для укладання такої угоди.
— А Вероніка? Ви ж хочете одружитися з нею.
— Так, це моя мрія…
— Що ж буде з нею?
— Не знаю…
Я бачив, що Шульок не з тих, яким подібні методи одразу розв'язують язик. Тоді я почав роздумувати над тим, чи доцільно показувати донесення Вероніки. Мабуть, воно довело б його до відчаю, але знову ж таки невідомо, чи примусило б заговорити. Можливо, дія буде протилежна: арештований ще впертіше мовчатиме. Ні, цю карту я прибережу до іншого часу. Що ж робити, щоб він заговорив? Нарешті я вирішив.
Коли через чотири години Шулька знову привели до мене на допит, я не впізнав його, такий він був побитий. Але й після цього арештований не сказав нічого. Так минали дні. Додому я не ходив, навіть спав у відділенні, відпочиваючи всього кілька годин на добу.
Організація комуністів була побудована так хитро, що керівника ніхто з її членів, крім Шулька та Етели Ковач, не знав. Я влаштував очну ставку Габора Шулька з Етелою Ковач, але й це не дало наслідків. Обоє вперто твердили, що одне одного не знають. Дівчину теж позбавили людської подоби. Від жахливих мордувань вона втратила мову і на запитання відповідала тільки кивком голови. Восьмого грудня під час чергового допиту Етел Ковач вмерла. Доповідаючи про цю подію генерал-майорові Бако, я висловив свій жаль з приводу смерті дівчини. Генерал буркнув:
— Війна є війна. Або вони, або ми.
Повернувшись від Бако, я наказав привести Шулька.
Обличчя його почорніло, губи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Списоносці», після закриття браузера.