Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"

Ложе в опочивальні, куди мене люб'язно супроводив дворецький Епіфаній, було як дві краплі води, схоже на те, що стояло в королівському замку. Мені навіть здалося, що це одне й те саме ліжко. Щоб переконатися у своїх припущеннях, я зав'язав бантиком мотузку для опускання та піднімання пологу балдахіна.

Діяв портал перенесення, з пояснень того ж таки Епіфанія, надзвичайно просто. Треба було лягти на ліжко та побажати: коли і де хочеш прокинутися.

Лягати на новенькі і аж сяючі чистотою простирадла, у своєму теперішньому вигляді, мені здалося блюзнірством. Тому довелося ще на якийсь час затриматись.

Дворецького моє рішення неймовірно втішило, і він тут же виявив чудеса розторопності. Навіть здивувати зумів... На відміну від королівського замку, тут виявилася чудово обладнана ванна кімната.

Це вже лежачи по горло в гарячій воді, я згадав, що бідність мого першого замку має причини, які не залежать від прислуги. Не Аристарх же винен у цьому, що покійний король примудрився розпродати майже все, включаючи сімейну нічну вазу з Опігонського порцеляну. Тож після повернення треба сказати Аристархові, щоб викуповував із ломбардів усе назад. В тім числі і вазу. Або набував нового… Йому краще знати.

Другою несподіванкою виявилася наявність у замку Рендель жіночої обслуги. А саме — молоденьких покоївок. Чи як їх там правильно називати? Загалом, пари симпатичних і смішливих дівчат, з радістю готових потерти спинку моїй високості. І не тільки спинку... мабуть. А потім і скласти ненав'язливу компанію під час вечері. Я навіть пошкодував, що відправив Метью раніше, ніж дізнався про наявність такого виду сервісу. Хай би і маг відпочив, від подвигів та інших трудових буднів.

Майнула думка послати за ним гінця і повернути, але потім передумав. Зрештою, не останній день живемо. При нагоді організую йому відрядження на пару днів. Якщо захоче, звичайно… Він же в Академії, мабуть, звик до столичного життя. Що йому наші, провінційні красуні?

Та й самому масажем захоплюватись не варто. Розвіяти тугу і трохи розігнати кров по жилах — справа житейська. Навіть совість моралізувати не стане. Але й про головне забувати не можна. А в компанії вчасно зупинитися набагато складніше, ніж сказати стоп тільки собі самому.

Так що після неймовірно приємних водних процедур і вечері, що злегка затягнулася, через десерт… спати я все ж пішов сам. Замовивши пробудження в королівському замку, не раніше світанку.

Моя доповідь, про проведення очищення залізної копальні від чудовиська, магістрові чарівницьких наук відбувалася за сніданком. Після того, як я прояснив деякі моменти неорганізованості королівського побуту з Аристархом. Дворецький мої побажання та рекомендації сприйняв з усією уважністю та запевнив, що все буде зроблено у кращому вигляді та у найкоротші терміни. Після чого пішов виконувати. А хвилиною пізніше з'явився метр Ігнаціус.

Привітався, прийняв запрошення сісти до столу, і почав слухати розповідь, похитуючи головою, — явно, не відволікаючись від власних думок.

Найнатуральніший Акт приймання-передачі виконаних робіт. Насправді не потрібний ні підряднику, ні замовнику — так формальності. Все одно кожен знає результати заздалегідь. Зафіксують пару-трійку недоробок і підпишуть. Щиро кажучи, навіть прикро стало. Розпинаєшся тут, як заробітчанин якийсь, а не спадковий принц, і хоч би похвалили, не кажучи вже про премію чи перехідний вимпел передовика будівництва Імперії. Типу, так і має бути. Цікаво, що ви заспіваєте, якщо мені віжки під мантію потраплять, і я вимагатиму відпустку або взагалі в загул піду?

Мабуть, подумав надто голосно, бо метр Ігнаціус зволив нарешті мене помітити.

— Втомилися, ваша високосте?

О, як я не люблю це питання! Відразу стає зрозумілим, що зараз буде запропоновано чергове завдання.

— Втомився… — прямолінійність у таких випадках, на відміну від бравади, дозволяє щось виторгувати.

Героя за що заохочувати? Йому за статусом належить вергати гори і повертати назад русла річок, як і долати тягар та поневіряння, що виникають під час очищення усіляких конюшень та стаєнь. Тому начальство так їх любить і завжди в приклад ставить. Зате на тих, хто скаржиться, хоч іноді звертають увагу. А іноді, навіть компенсацію чи премію виписують.

— А ви що, думаєте, я залізний? Піди туди, не знаю куди… Зроби то, не знаю що. І ніколи невідомо, з чим зіткнешся. Кожне відрядження може закінчитися не зі щитом, а на щиті.

— Так, я теж здивувався, що ви щит із собою не взяли… — спробував перевести стрілки маг, але я не дав збити себе з пантелику.

— Це я забув? Тоді, може, згадаємо, як ви мене та Метью до копальні відправляли? Сунули хлопцю палицю, і ф'ють… ми вже біля входу в шахту стоїмо.

Маг злегка посмикав бороду, як завжди робив у моменти розгубленості.

— Ну, так… Все правильно… Зате «Гладь ставка» в цілості та безпеці залишилася. А так, ще невідомо, чи зберегли б ви щит під час вибуху чи ні. До речі, показуйте, що там у вас? — магістр простяг руку до коміра сорочки.

— Трофей ...

Я дістав перстень і простяг його магістрові.

— Тільки не кажіть, що це ще один із магічних предметів, створених самим Корнеліусом Малькутом…