Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Тепер чую краще… чую краще… уже не так фальшує… і надворі не так гуркоче!.. та це оманливо… уже не стану оголошувати… все вже не так сліпучо… Ах, але, наприклад, рівновага!.. не буду твердити… на який бік усе хилиться? у бік вулиці?.. у бік вітряка?.. паркет уже не так стовбурчиться… але жар і спрага наростають так, що вибачайте! розумію, що тому дере горлянку! нагорі! а нам?.. хіба нам не дере? не гірше?

— Консьєржко! Ключі!

— У мене їх немає, докторе! немає!

— Брехуха! вбивця! підвал! там повно пляшок!

— Води немає! Крани перекрито!

Відповідає невпопад! я не про кран кажу! а про підвал! підвал! ключі! я сам знаю, розтуди його, що нема води! що Цивільна оборона перекрила воду!.. і до ватерклозету вже не підеш! та я не про воду! ясно, що води немає! але в людей є в запасі пиво! і сидр!.. і все інше!.. я знаю!

— Пані Туазель! пані Туазель!

Уже не слухає… хитати, гойдати стало менше, вона цим користається… суне до вікна… рачкує… уже не так сліпуче… Жюля хоче побачити!.. Жюля!.. і от раптом обертається!.. і язика показує, мовляв, хоче пити!.. теж!.. у неї в горлі дере!.. теж дере!.. розжалити мене хоче!.. гівнючка!

— Ключі! ключі, негіднице!

Лише ключі!.. вона мене добре чує… хоча ще гримить… чи радше відлунює… глухо… здаля… майже стихає… ага, от і сирена!.. часткова тривога… це Оттавіо! це саме у-у-у-у! часткової тривоги… сирена… але не так різко, як раніше!.. як до руйнування Сент-Уена! Оттавіо, звісно, атлет… та хто електрику замінить! га?..

Тепер уже нема причини тут товктися, ґав ловити, галасувати! дурнів клеїти!..

Консьєржка не пускає до підвалу, тоді в метро! тепер антракт… якщо не скористаємося, не рвонемо в метро, то нас ніхто не порятує! якщо при наступному нальоті нас кине в небо, ми там і Лютрі не зустрінемо! вони проскочили саме вчасно! з меблями, з телескопом, з шатром!.. головне — вчасно проскочити! Небеса століттями розгорнутими не лишаться! довго мізками ворушити, теревені розводити, вони й згорнуться! Усім привіт!

Чи ви дам будете кохати, чи на вічність кандидувати, вам ніколи не набридне! Туди-назад, життю заряд! погралися! закон всесвіту! мухи, дірки!.. це Жюль зробив у небі дірку… дрючком!.. дірку! дірку! я бачив!.. але не для того, щоб туди перший-ліпший пхався, проскакував по той бік! Лютрі — то справжнє диво! вони проскочили в розрив, але нумо без штовханини, будь ласка! перепрошую! це щоб літаки проскакували, він атмосферу простромив! а не для того, щоб усі на серафимів перевернулися!.. а-я-яй! він!.

Усе це, звісно, фантазійно — Лютрі, розрив у Небесах!.. тільки метро було, я певен!.. «Барбес»?.. «Ламарк»?.. я б кинувся крізь полум'я, забрав би Пірама, дівчисько нехай лишається під столом, нецікаве й підозріле, нишпорка, батько доручив за мною підглядати, певно!.. місяцями піддивлялася, тож нехай, так краще! хай сидить під купою сала!.. але Пірам, мабуть, не схоче йти?.. не схоче кидати хазяйку!.. Лілі он без Бебера ніяк… ото ще поріддя, ще одна життєва катастрофа, зв'язок дружби, звичка відданості… власне, залежить, яка людина чи яка тварина… не робитиму висновку… нехай йому! під стола лізти?.. пролазити під липке шмаття?.. пудинг!.. чи залізти товстуну на коліна?.. з Гортензією і Дельфіною… от так-так! легко сказати!.. Замислений Гамлет, хотів би його побачити в гримерній, так, not to be! громи згори, бомби знизу, я б глянув на його пику! not to be! здолав би свої комплекси?.. заліз би на Норманса?.. я думав про це, зауважте, думав… не така вже трагедія, коли якоїсь миті все шкереберть, коли всесвіт сама гризота… навіщо ми?.. навіть те, що небо розірвало, не дуже помогло… я й не хотів… але будинок тріщить, стіни гондолять, які тут сумніви… ані балкон напроти, у шістнадцятому номері, який тримається хтозна на чому… і люстра коливається собі! гойдається!.. туди й назад! дзень! з боку в бік! от де справжня небезпека! люстра над столом! дзинь! дзень! диво, що не падає… величезна скляна зелена куля… та співачку це не бентежить!..

нізащо у світі!..

Скільки їх під столом, спресованих, склеєних? Може, десятеро?.. дванадцятеро?.. п'ятнадцятеро родин?.. стіл не такий великий… багато кого знудило! характерні «бе-е-е!», як при морській хворобі… знаю, що то є, морська хвороба… зауважте, я ніколи не наголошую навмисно на відразливих подробицях, ніколи!.. маю дрібних заздрісників, які це люблять!.. і додають!.. я їх називаю «слизогінними»… вони з усього роблять слиз!.. я не такий! нічого спільного!.. маю чудове пружне божество, моє завзяття!.. і з музикою!.. у формі оперети!

Але головне — історія! мушу оповісти вам історію! я в консьєржчиній квартирі, усе гойдається й хитається… не деінде!.. не дурю вас, і не брешу!.. трагедія!

Хтось лише один співає… може, двоє… це все!.. інші харчать… не схоже на мелодійний романс… харчать як можуть… Перікола крякає… певен, що заковтує речовини…

А от рипіння будинків, я бував на кораблях, що тонуть, чув тріск трюмів, коли все репає, коли бруси й бантини трощаться… так от, повірте, то лише шерех порівняно з тим, коли будинок товче і меле! такий будинок, як наш!.. на схилі вулкана! зловісне враження!.. від будинку не очікують, щоб його хитало, мов у морі… він не для того… сходи провалюються, дахи розколюються, балкони відчахуються, цегла дощем, пригнічення навіки, що несила жити… вам здається, що страждання матерії — то ваша вина, і ви ніколи не забудете, і ваш сум вічний…

Я чув такі звуки пізніше… в іншому місці… такі шуми, неначе стовбури дерев розчахуються від тридцяти шести ударів… поклики не знати звідки? і геть не веселі… шуми, що вивертають нутрощі… проте стогони будинків гірші… коли не знають, куди хилитися, падати, перекидатися… що робити без стіни?.. без двох?.. без трьох?.. це трагедія матерії… глибин світу, які вас благають… колись розповісте…

А тим часом усе знову палає всіма вогнями!.. літаки скидають усе, що мають!.. і тут не тільки «Жюль-семафор»!.. збиває їх із курсу, це очевидно… але ще п'яні літуни! я певен!.. поцілити не здатні! посипають навмання!.. куди попало!

— Вони там п'яні у ваших Королівських повітряних силах!

Оті он під столом мусять добре знати!.. Кричу їм! знову і