Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Сон був дуже поганим. Діма стогнав усю ніч так, що розбудив усіх навколо, включаючи і дитину. Він кидався по дивані, стогнав, бурчав, кричав, харчав, плакав, про щось просив, навіть молився. Що це було ніхто не міг зрозуміти. Але будити його не стали. І вже чекали ранку.

А ранком першою про нічний жах спитала теща. Олена першою вирішила поговорити з зятем. Але той відмовчувався. Мовляв, не знає він нічого про що мова. Не може згадати і край.

Таку саму відповідь отримала й Ілона. Діма не хотів розповідати нічого нікому. Але чому? Щось приховував! Чогось боявся! Щось таки скривав!

Але наступної ночі все знову повторилося. Тепер уже на крики сонного чолка збіглися усі домочадці. Навіть Стас, котрий ночував тоді в батьків. Жахливі звуки, які видавав Дімка, не залишили нікого спокійним. І до ранку всі вже не могли зімкнути очей. Благо, дитину завчасу відправили спати до бабусі в іншу, стару, хату.

Цього разу вже віднікуватися не було сенсу. Всі хотіли почути що ж таке твориться з чоловіком. Але ранком Дмитро був дуже хворий. І говорити не дуже міг. Він пролежав весь день майже нічого не ївши і не встаючи. Видно сон так дав.

Тільки вечором Дмитро зміг нормально встати і пройтися по подвір’ї, розім’яти ноги. Але говорити про свій сон навідріз відмовився. Зате сказав, що хоче бачити Влада. І то конче.

Ну звісно, хто його такого слабкого хотів пустити. Вмовили зачекати до наступного дня. А там, мовляв, підеш собі до друга. Звісно, якщо той ще кудись не поїде. Бо ж Влад часто вдома не бував.

Діма погодився. Більше того, він нарешті нормально поїв, як належиться чоловікові. А то їв як молодий козлик – щип-щип.

Ілона цього разу постелила йому в іншому місці. На всякий випадок. Хто знає, що там таке з ним було. Може красок нанюхався, поки ремонти робив весь день, при закритих вікнах. А на дворі, як не як, ще досить тепло. От і отруївся чимось з того всього набору будівельника.