Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ти дійсно вагітна?
– Так…
– Ти не брешеш? – Антон глянув їй прямо у вічі.
Жінка заперечливо захитала головою.
– Ти мене любиш?
– Антоне… Що сталось? – запитала Катя й одразу затнулась під незвично серйозним поглядом чоловіка. І зрозуміла: так, сталось. І відбувалося саме зараз. Щось, від чого залежить усе їхнє життя.
– Я питаю, ти любиш? – повторив Антон.
– Так, люблю, – кивнула Катя.
– Якщо я скажу, що ми можемо кинути все і поїхати… Туди, де можна почати все спочатку. Залишити в минулому помилки та здобутки й більше ніколи не повертатись. Якщо я запропоную, ти поїдеш зі мною?
– Коли? – запитала Катерина.
Хоча, яка різниця? Якщо вона буде з Антоном… Але відповідь її здивувала.
– Уже. Негайно. Узяти паспорт – і полетіти, – Антона трусило, і Катя теж відчула, як шкіра на руках покривається сиротами. Кинути все прямо зараз? Усе, що вона має? Усе, заради чого жила? Жінка усміхнулась. Хіба в її житті колись щось було, окрім Антона?
– Так. Із тобою – так. Можемо їхати.
Антон замовк, дивлячись у її усміхнені очі. Вони ж у неї такі красиві. Сірі. Глибокі. У них так легко було побачити, що вона відчуває. Від ясно-блакитного кольору, коли раділа, до темно-сірого, колючого, коли сердилася чи сумувала. Завжди через нього. І радість, і сум! Ця жінка по-справжньому кохала його. Господи, який же він був дурний, ганяючись за мрією, коли справжнє диво весь час було поруч! Колись, лежачи на сіні в стайні, дивлячись на зоряне небо крізь дірку в даху, він боявся, що зробив величезну помилку, звабивши Катерину, позбавивши її цноти, прирікши на залежність. Хто б міг подумати, що тоді він зробив єдину правильну річ у своєму житті – знайшов те, що шукав. Вірність. Любов. Сім’ю.
Антон міцно притиснув Катю до себе, і вона теж обійняла його. У нього ще багато секретів, і хтозна коли прийде час їх відкрити. Але коли цей момент настане, він відкриється без зайвих коливань. Адже Катя – його справжня половинка, його любов, яка витримає все. Людина, яку він більше ніколи не змусить плакати.
– Гаразд, тоді бери паспорт, тепло вдягайся й виходимо. Усе решта – купимо по дорозі.
Він вийшов із кімнати, а Катерина сіла на ліжко й заплющила очі. Глибоко вдихнула, повільно видихнула, перехрестилась і тихо прошепотіла:
– Все буде добре.
12Він прокинувся від легкого доторку. Ґрета стояла перед ним, тримаючи в руках теку з документами. Олександр поглянув на годинник. Десята тридцять дві за місцевим часом. Огляд завершили ще о четвертій ночі, але їх попросили дочекатися результатів. Очікування добряче затягнулось.
– Я перепрошую, – Олександр спробував підвестись, але вийшло це з другого разу.
Тіло звикло до форми стільця й не хотіло її змінювати.
– Ваші результати готові, – озвалася Ґрета. Відкрила папку й подала документи та ручку. – Підпишіться, будь ласка, ось тут і тут. І ще тут.
– Що це? – чоловік швидко пробіг поглядом текст. За стільки років такі формуляри він отримав уперше.
– Рахунок за надані послуги. Основне лікування, звісно ж, оплачує корпорація «Альвеа», однак дрібні видатки за витратний матеріал доведеться оплатити вам. Двісті чотирнадцять доларів і сорок два центи. Це вказано на третій сторінці, – Ґрета показали на графіки й таблички. – Ми повертаємо ваші аналізи, вони можуть вам знадобитися при лікуванні в інших медичних закладах. Також просимо заповнити форму, чи задоволені ви нашими послугами і чи рекомендуватимете наш центр своїм друзям. Це за бажанням, звісно ж.
– Чекайте, чекайте, – сон нарешті поступився місцем здоровому глузду. – Ви мене що, виганяєте? Після стількох років лікування?
Ґрета здивувалась:
– Виганяємо? Пане Алексе, ви, мабуть, неуважно читали документ. Ми вас не виганяємо, а виписуємо. Ви здорові.
Олександр перевів погляд на першу сторінку документів, де великим шрифтом було написано «Аналіз на ВІЛ/СНІД – НЕГАТИВНИЙ». Йому знадобилося кілька секунд, щоб осмислити написане.
– Чекайте… Ви хочете сказати, що я здоровий?
– Так.
– Здоровий? Як повністю здоровий? Не заразний?
– Так.
– Мені не треба приймати жодні пігулки, не треба здавати щорічні аналізи, і я можу нарешті мати нормальний… Нормальні стосунки?
– Так, – терпляче повторила Ґрета.
Дамоклів меч, що стільки років висів над головою, нарешті впав. Але нікого не зачепив. Олександр був вільним… і абсолютно не уявляв, що з цим робити.
– Чи не могли б ви… – Ґрета ввічливо показала на документи.
– А, так, секунду.
Він розписався всюди, де було потрібно, отримав стриману усмішку та маленьку шоколадку з листівкою у вигляді лікаря: «Вітаємо з одужанням». Медсестра кивнула й рушила коридором, залишивши Олександра на самоті з думками.
Чоловік важко видихнув і буквально розтікся в кріслі. Він стільки часу мріяв про цей
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.