Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Друзі, як наче й нічого не трапилося, продовжують язиками тріпати під гарячі закуски з витриманими роками напоями.

- Ми забули, що ви зараз на ножах. Гей, та годі вам, набридло, що брати, а випитуєте у нас один про одного.

- Нічого подібного. Мені нецікаво, - швидко відмовляюся.

- Еге ж, - посміюється Пашка, пригадуючи мені парочку розмов, вголос не вимовляє, але можна здогадатися за його виразними емоціями.

- Навіщо б я питав? Чи мені зайнятися нічим?! - байдужно струшує головою Алекс, перекидаючи в себе повний келих.

- Позавчора ж ти... - осікається, не договорюючи, Артур під нахмуреним поглядом мого родича.

- Давайте про щось інше, ну що ми дійсно. От Кирило нас майже що на весілля покликав, - розбавляє напругу в повітрі Матвій.

Знайшов, як напругу розбавити! Він ще б розлив тут пальне і підпалив, щоб напевно ми відчули розслабленість.

- Он воно як. Виходить, я не в списку запрошених? - криво посміхаючись, Алекс задає питання кудись у стелю.

- Наче ти колись приходив за запрошенням!

Саме так і є, завалюється всюди з ноги. Щоправда, і я до нього, зазвичай, приїжджав, по-простому, по-братньому. У минулому до Вікторії житті, так би мовити. Тепер усе. Після виставки ніякої йому довіри. Нехай навіть не мріє до моєї дівчини прилаштувати свій хвіст, звичний до легких перемог.

- Ну що ж. Мої вітання, - брат цідить крізь зуби, як ніби хоче до біса послати.

- Коли-небудь і я тебе привітаю, - з обіцянкою у відповідь гарчу.

- Спочатку тебе туди відправимо. Про нас не переймайся, нам і так добре, - підморгує холостякам, а ті й радіють, знайшли розуміння.

- Це точно, було б куди поспішати!

- І то не завжди є час розслабитись, а то ще вантаж на шию вішати.

- Ні-і, поки навіть думати страшно про дружину з галасливими дітлахами. Ну ми ж не поїхали розумом, добровільно погоджуватися на шлюб. Кіре, я не про тебе, не звертай увагу.

Кретини! А я їх своєю бандою вважав, друзяками перевіреними.

- Дякую, Яре, що ти мене помітив, - вже всередині себе киплю і вирую через аж надто дотепні розмовчики. - Ви вмієте підтримати. І добре, не стримуйтеся! Можете й далі продовжувати. Тільки хрін вам бубновий замість парубоцької вечірки. Захочу й взагалі на весілля не покличу.

- Ой-ой, що починається! Це ж ми перевіряємо тебе, - Яр підбиває в плече. - Раптом ти ще не зважився, а ми не дамо нас свята позбавити.

- Я навіть одягну свій новий фрак заради такої події, - регоче Артур.

І якось поступово теми розбавляються жартами, спадає напруга, але не для всіх. Ми з Алексом все так же п'ємо, спілкуємося, старанно один одного ігноруючи.

Переходимо в зону більярду поганяти кулі. Алексу зателефонували, виходить на вулицю. Біля бару ми знову стикаємося. Ну я не збираюся першим йти, нехай сам звідси валить. Брат, мабуть, теж такої думки.

У тяжкому мовчанні п'ю каву, він теж собі взяв неспиртне.

- Довго ще скаженіти збираєшся? - першим не витримує Алекс.

- Скільки знадобиться, стільки й буду.

- Як справи у Віки?

Краще б не заїкався про мою Вікторію!

- Тобі яке діло? Це ніяким боком тебе не стосується.

- Цікаво, чому ти вирішуєш за мене?

- Можу і не вирішувати, а відразу вдарити в щелепу.

- Тоді і свою підставляй!

Бармен відсуває від нас, про всяк випадок, посуд. Пригинається за стійкою та визирає.

Ми за крок від бійки. Кулаки нестерпно сверблять!

Біля бару відкривається огляд на весь зал, повний народу. Лунають крики з лайками. Повертаюсь подивитися. Приблизно оцінюю ситуацію. Якісь мажори, добряче піддаті, причепилися до офіціантки, дівчина в сльозах, а на її захист виступив чоловік, який теж знаходився в залі. Мажори піднімаються і цілим натовпом налітають на того сміливця. П'ятеро проти одного... Негаразд.

- Я тиждень не бив у залі грушу, тренування пропустив, - закочую рукава, знімаю годинник, і віддаю телефон бармену на зберігання.

- Я теж в останні дні не міг вирватися, - Алекс перекидає за стійку піджак. - Розім'ятися б, як у старі добрі, не завадить.

- Угу, а то сверблять кулаки.

І ось ми вже з двоюрідним братом на розбірки мчимо. Тільки цілилися один одному пики набити, а виходить, що й так вже чудово б'ємося. Мажори розлітаються та множаться. Звідкись у них підкріплення. Моя банда, звичайно ж, осторонь не залишається. Ми-то вміємо бурхливо гуляти, нас знають скрізь. Нас не злякати купкою мажорів, зате вони вже про все пошкодували, до виходу поповзли. Там їх і зустрів наряд з поліції.

Нас не забрали. Власник клубу відразу пояснив, що ми захисники, шановні бізнесмени. Ну і підсунув довгий рахунок за збитки. Все-таки ми більше за мажорів зал рознесли.

Виходимо на вулицю, і з Алексом на верхній сходинці сідаємо. Полегшало. Кулаки більше не сверблять. Треба тренування не пропускати, а то геть як адреналін вдаряє в голову.

- Слухай, ну я не думав, що ми колись ворогувати почнемо через дівчину, - Алекс розминає збиті кісточки пальців, спілкуючись вже без виклику й злості.

Та й мені нападати поки що не хочеться.

- Ти ж з нею познайомився, і не знав, що вона зайнята мною, - кажу як є, хоча і неприємний для мене збіг.

- Так, ми познайомилися, Віка, вірніше тоді я вважав її Віолеттою, здалася такою незвичайною, цікавою, сподобалась. І мені тоді прийшла далекоглядна думка... А чи не домовитися з нею, щоб показати батькам. Ти ж знаєш моїх? Дістали вже. А коханок вони швидко розкусять, вони не вміють так скромно плескати віями і заливатися зворушливим рум'янцем.

- Мої такі ж, одним словом, родичі, - киваю з великим розумінням. - Але я випередив. Вікторія вже засвітилася. Ти б не зміг її вдруге показувати.

- Сестри-близнючки у неї немає?

- Близнючки точно немає, а сестри ще ходять до школи. В іншому місці шукай.

- І я ж відразу зрозумів, що ти з Вікою лише прикидаєшся, - Алекс продовжує. - Тим паче ти сам за місяць до неї розповідав, що близький дійти до фіктивності, бо не хочеш крісло в корпорації втрачати заради сумнівної посади директора в глушині. Все зійшлося.