Марина закохана у друга і колегу свого батька. П'ять років, як він частий гість в їх домі, але чоловік її не помічає. Хоч вона вже давно доросла дівчина, Микита вважає її дівчиськом. Їх стосунки вже приречені на провал, тому, що чоловік повинен одружитися, та й Марині тато вже знайшов нареченого, після закінчення навчання їх чекає весілля. Чи зверне увагу Микита на
Вони занадто різні: він ні в чому собі не відмовляє, вона - ледве зводить кінці з кінцями; у нього - велике майбутнє, у неї - хворий батько і нуль перспектив. У них немає нічого спільного. То чому ж він увесь час шукає її товариства? Чому так дивиться на неї? - Вона не знає. Але точно знає, що все це брехня. Він щось приховує. Він щось затіяв. - Не відштовхуй мене,
ось цей автобус під’їжджає до чергової зупинки із позначкою «лікарня». Зупиняється. Всі побачили через вікно немолодого чоловіка, що придивляється на табличку за склом автобуса. Потім, переконавшись, що це саме потрібний йому рейс, повертається до лавочки на зупинці, бере два великих пакети і повільно заходить до салону автобуса. - Давайте, швидше, я не встигаю за
Терор у Маямі Коли в спекотному Маямі з’являється серійний вбивця з витонченою технікою, Декстер Морган відчуває — це не його "звичайна" здобич. Сліди приводять до таємничої гри, у якій замішаний Джо Голдберг — сталкер зі схильністю до одержимості. Їхнє зіткнення неминуче, але справжній ляльковод — Ганнібал Лектер — вже спостерігає з тіні. Перша глава
Люк Валентайн п'ять років ховався за маскою віртуального друга. Він знає про Сієнну Картер усе — її мрії, страхи та бажання. Але тепер вона стоїть просто перед ним, під одним дахом, і невинна дружба перетворюється на одержимість. Сієнна впевнена: Люк для неї — заборонений плід. Один безрозсудний вчинок зв'язує їх назавжди, але чим більше вона намагається триматися
«Згадав ти все…» — це вірш про шлях людини від дитинства до старості, про всі ті надії, помилки, боротьбу й втрати, які залишають слід у душі. Це про мрії, які життя поступово гасить, про віру, яка згасає протягом всього життя, про боротьбу, що врешті завершується неминучим кінцем. Вірш не дає надії — він дає вам правду.
Цей вірш — моя історія про світ, де біль і страждання стали вічним колом, а надія для мене зникла. Я хотів показати, як з часом дорослі перестають мріяти, стаючи просто холодними тінями без світла всередині. Для мене це не просто опис темного світу — тут я описав те, як я бачу наш світ, і що залишилося від нього.
Вона ніколи не піддавала сумнівам правила за якими мала жити. Та подорослішавши — все більше відчувала, що чогось в її житті бракує. І ось настав той час, коли вона визнала, що зовсім не свята.
