Брати почали гражданьску війну

А у Вайленсі знову неспокійно. Черговий маніяк залишає по місту крижані статуї дівчат, Джері намагається налагодити своє особисте життя, а мені залишається копатися у своїх стосунках прямо на місці злочину. Добре, що хоч Лоріан спокусливо прокладає шлях до мого серця смачним тортиком і не дає впасти у відчай. А на повний шлунок й справи розкриваються швидше. НА

Молодий юнак вже кілька років займається художньою роботою портретів на пам'ятники. Але творча криза приходить і в такій незвичній професії. Олександр впевнений, аби гідно зобразити останній портрет покійного, потрібно не лише багато часу, а і гарна муза. І, шукаючи нахнення серед живих, митець стрімко перейшов межу між творчістю і справжнім злочином.

"Будь-якій міській дитині, яку привозять на літо у село до бабусі, доводиться, рано чи пізно, отримати досвід, що травмує психіку, пов'язаний з кошенятами та відром води. Було таке і в мене. Втім, трапилася якось історія, значно гірша за це, яка закарбувалася в мені одним із найболючіших спогадів про наших чотирилапих членів родини..." Реальна історія з

Метелики

Про спостереження, уважність і принципи відбору партнерів. P.S. Звісно ж, все вигадка, крім Франківська і Мерліна. Вони реальні.

Закінчення розділу про Монголію, про Чингіз-хана і про сильних жінок з ножами, мечами та іншими гострими предметами.

Цей розділ "Безлюдних островів" присвячений "німецькому Гамлетові", баварському королеві Людвігові ІІ. Завдяки ньому з'явилося таке чудо, як Нойшванштайн... До того ж представлена загадка "сироти Європи", Каспара Хаузера.

Оперативник міжвселенської організації на ім'я Сол стикається з проблемами під час місії і випадково потряпляє у невідомий світ. На щастя, місцеві виявляються вкрай схожим на людей народом та гостинно приймають мандрівника. Вони знайомлять Сола зі своєю невеликою державою Інгларіанією та надають вельми непогані умови. Спочатку місцина видається оперативнику досить

Але ж вона ще така дитина. Якби мені було десь, як їй. А з іншого боку, як би мені дійсно було як їй, то, мабуть, ні я, ні вона, один одному не сподобались. Коли мені було п'ятнадцять, мене тягнуло до дівчат, яки були старші за мене. Отож бо і воно. А ти дитина, дитина. Та ні. Все одно. Шість років це щось дуже нереальне, як не на мене. Чого я боюсь? Ми нічого такого