Сучасна проза

Божевілля — це слово пахне димом. — Про що задумалася? — питає та, чиє ім’я лоскоче, як шершавий язик кота. На відміну від інших, вона реальна. — Та так, ні про що, — всміхаюся. Мабуть, не варто казати про голоси в голові та реінкарнацію на території Інституту нейрохірургії.

У вас було таке, що ви засинаєте та потрапляєте у світ який здається справжнім? У мене так, вже котрий день сниться одна вродлива дівчина та наче хоче, щоб я її знайшов наяву.

Війна моїми очами.

Молодий хлопець, накоївши багато зла, намагається знайти себе у столиці, де потрапляє у пастку власних думок, змушений працювати на не улюбленій роботі, проводячи вільний час у повній самотності та терплячи ненависть з боку старшої сестри. Після всього, що відбувається у його житті, він починає думати, що доля карає його за все скоєне і єдиний вихід це терпіти. Та чи

Роза-Вікторія прокидалась о шостій. Декілька хвилин лежала з заплющеними очима прислухаючись до своїх думок. Її фіолетове волосся закрученими пасмами лежало на білих подушках, а вії ледь тремтіли. Вона любила ранки. Ці млосні години післясоння. Час, коли тіло знаходиться між сном та реальністю. Зранку зморшки завжди здавалися меншими, очі яскравішими, а життя не

Александрія, штат Міссісіпі. На День матері маленького хлопчика на ім’я Робін знайшли повішеним на власному подвір’ї. Дванадцять років по тому це вбивство досі не розкрито, а сім’я так і не оговталася від трагедії. Мати впала в депресію, батько втік до іншого міста. Тож, подорослішавши, Гаррієт — нервова, яскрава, нестерпно рішуча сестра Робіна — вирішує знайти його

Після довгих й виснажливих пошуків роботи Соломія Гавриленко нарешті влаштовується на роботу в магазин модного одягу та взуття. Його власник Мстислав Вишневецький не підозрював як сильно зачепить його душу ця скромна на перший погляд жінка.

БЕЗКОШТОВНО – Ти отримала, що хотіла. А тепер провалюй. Голос рівний, беззаперечний. Не таким, не таким він був, коли цілуючи, палко шепотів на вухо. Схлипую, натягуючи простирадло, прикриваючи лляним полотном наге тіло... Звернувшись за допомогою до шановного авторитету міста, я пообіцяла йому себе. Він взяв своє, але виявилось, я йому більше не потрібна. Виявилося,

Життя емпата - це неначе безперервна облога свободи душі. Вічна незрозуміла одинокість, постійний пошук своїх людей, десятки грабель через прийнятя чужинців через хибні паролі, відчуття хронічної втоми від недалекоглядності ближніх вимальовує невтішне завтра. Перевернутість та горизонтальність людського буття вибиває їх надовго зі своєї дороги до світла, а

Зробивши татуювання я зробила вибір, він не змінив мене але подарував незабутній спогад, побачити це було тим, що мені необхідно. Воно вдихнуло в мене життя.