Фредерик Клеґґ — нічим не примітний банківський клерк. Єдина його пристрасть — метелики. Впіймати, посадити під скло, зберегти їхню красу, щоб милуватися в будь-який момент… Але якось він знаходить екземпляр, набагато цікавіший за метеликів…

Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки… Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку про цих людей. Бо він — один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.

Героїня роману — звичайнісінька жінка, яку багато хто вважає трохи несповна розуму. Яніна Душейко, пенсіонерка, у минулому інженер, а зараз навчає дітей англійської в сільській школі й сторожує дачні будиночки. Вона захоплюється астрологією, любить тварин, а у вільний час разом з колишнім учнем перекладає вірші Вільяма Блейка. Коли в околиці починають знаходити

Небесне й пекельне, прекрасне й потворне, висока символіка, містика і низький побут, любов і смерть, сухий прагматичний розум і вдумливе зацікавлене безумство, ненависть і самовідданість, діти, народжені від кохання людей з рослинами, Матір Божа, яка пильнує прив'язаного собаку для старої жебрачки, трагізм двох світових воєн, тверезий реалізм і магія міфу — усе

Франція охоплена вогнем Другої світової. Великі міста й маленькі селища окуповані нацистами, у небі — ворожі літаки, а навкруги — зневіра, смерть і страждання. В’янн Моріак — сільська вчителька, яка, провівши на війну свого чоловіка, змушена щодня докладати неймовірних зусиль, аби врятувати свою родину: виживати без їжі і грошей, ділити дах із ворогом і пережити

БЖД – це „безпека життєдіяльності”, нехитра наука про те, як за будь-якої скрутної ситуації вийти сухим із води. І коли у фіналі роману його головний герой, переживши чимало веселих та сумних пригод, раннім ранком стоїть на березі моря, безконечного, прекрасного, грізного, то читач розуміє, що насправді БЖД – це щось куди складніше. Герої роману хочуть не „виживати”,

Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У цьому романі тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський,

Синьоока Міра мало схожа на інших членів великої та дружної єврейської родини. Коли у гамірний багатонаціональний Львівський Вавилон прийшла нацистська чума, ці сині очі врятували дівчинці життя. Вона дивовижно схожа на померлу доньку дорожнього майстра, і той допомагає втекти їй, її матері й брату. Дев’ятсот довгих днів Степан з дружиною Марією ховатиме їх у підвалі

Роман «Лис» лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця — про чоловіка незвичайної долі й унікального хисту, який шукає в провінції свої загублені сліди, а знаходить сенс життя, нові цінності й нове кохання. Роман читається одним подихом, залишаючи відчуття подарованої долею любовної пригоди. Тут є все — шляхетний стиль, тонка дотепність, призабутий романтизм,

З дитинства натренований бачити в темряві тунелів, Чон До - син начальника табору для сиріт - здатен і в житті, що його оточує, роздивитися більше за інших. Темрява для нього - це несвобода, це країна, де голод має смак квітів, де швидка смерть стає проявом найбільшої любові до рідних - заради порятунку від жаху таборів, - де держава замість прав для всіх дарує певні