Це книга про звичайного слідчого Андрія Коваленко, який за довгі роки праці, спочатку міліції, потім в поліції вивчив систему, став високопрофесійним слідчим, але при всьому тому не розгубив совісті і порядності.

Світ не ділиться лише на чорне і біле. Є люди, які живуть за правилами, а є ті, хто ці правила пише для себе. Є ті, хто покірно приймає несправедливість, і ті, хто готовий боротися.

Так вони відразу і назавжди перемогли рак, хворобу паркінсона і практично всі хвороби за які вони брались.

Світ — це шахівниця. Люди — це фігури. Одні рухаються хаотично, керовані емоціями, інші прораховують кроки вперед. Є ті, хто стає жертвою власних помилок, і ті, хто перетворює чужі помилки на зброю.

В цій книзі я намагаюсь згідно тексту біблії зрозуміти, що сказав Господь, коли виникають питання на, які необхідні відповіді. Тому сміренно звертаюся до Господа пояснити все те, що підвласно обмеженому розуму людини. Тому Бог суддя. Тому я з усіх сил прагну бути корисним в своєму тлумаченні і кожен день молю Господа дати мені розуміння, щоб не було нарікань. І

Усе почалося з того, що він, як і багато інших, жив звичайним життям. Боровся з труднощами, намагався бути порядною людиною, але нічого не виділяло його серед інших. Він не був ні святим, ні грішником—просто людина з простими бажаннями.

Не в'язень часу а той хто преміг час. Він помітив, що якщо викривити простір то час втрачає свій сенс і швидкість також. Бо дехто прямує тисячу років і долає тисячи світових років, коли після викривлення простору це знаходиться поряд. Все пролягало в тому щоб знайти механізм щоб зробити це викривлення і він знайшов для цього природні сили.

Штучний інтелект створив ідеальну систему, де кожен мав усе необхідне, де не було голоду, злочинності та непотрібних конфліктів. Але разом із проблемами зникло і щось важливіше – сама сутність людини. Люди більше не приймали рішень. Їхні життя були безпечними, але порожніми. Вони не помилялися, бо за них усе обраховувала машина. Вони не створювали нічого нового, бо

Олександр усе життя ненавидів брехню. Вона огидно липла до людей, спотворювала їхні обличчя, ламала долі. Але що він міг із цим зробити? Він був лише людиною—старою, виснаженою життям. Інсульт забрав у нього силу, а хвороба Паркінсона зробила тіло слабким. Життя здавалося безнадійним, а майбутнє—чорним. Але в один день усе змінилося. Олександр несподівано усвідомив,

Космос величний і безмежний, але не бездоганний. Він приховує не лише красу галактик і сяйво зірок, а й темряву, створену самим людством. Сміття – уламки кораблів, залишки супутників, відходи технологічного розвитку – дрейфує між зорями, нагадуючи про хаос, що залишає після себе людина. Але є й інше сміття – покарані, забуті, відкинуті. Ті, кого Господь вигнав у тьму