Що я маю робити? Моя наречена готується вийти, гості чекають початку церемонії, а я не можу відірвати погляду від тієї, хто не повинна була бути тут, на цьому весіллі. На моєму весіллі… — Чому ти тут, Венеро? — ледве вимовляю я. — А хіба не ти залишив це запрошення в нашу останню зустріч? – я дивлюся на клаптик картону, між тонкими пальцями й не вірю своїм очам.

Іноді ми зустрічаємо людей, які мають пробудити нас і допомогти змінити напрям нашого життя. Іноді вони потрібні, щоб підбадьорити й нагадати в повсякденній метушні, хто ми насправді. А іноді вони просто зустрічаються на мить. У Всесвіті ніщо не випадково✨. І навіть безглузде повідомлення у чат-боті може змінити життя двох людей...

— Не смій нічого робити. Я твоя викладачка! — Можу хоч завтра забрати документи з університету. Ще є аргументи? – на питанні я гублюся. — Мені 32 роки, а за спиною гучне розлучення. — Вік у тебе прекрасний і ти нарешті вільна для мене, – зоровий контакт тримається, а мої нутрощі палають від адреналіну. — Я…, – хочеться знову заперечити, але мозок зараз затуманений

— На що ти готова, щоб отримати свою каблучку? — Язик штовхається за щоку, щоб натякнути на свої наміри. — Краще скажи, на що готовий ти, щоб знову зі мною зустрітися? Питання мене дивує. На мить я навіть зависаю, але це триває недовго. Бо далі я голосно сміюся на самовпевненість цієї панянки. — Невже ти думаєш, що зможеш мене так сильно здивувати? — Я вже це роблю...

Мені обіцяли роботу покоївки у одному з найдорожчих готелів Еміратів: Бурдж-аль-Араб. Про таке можна було тільки мріяти двадцятидворічній дівчинці з маленької провінції. І я без роздумів погодилася. Щоправда, тоді я не знала, що мене далі чекатиме. У той день, коли я потрапила в руки торговців людьми, моє життя перевернулося з ніг на голову. Я втратила все. Більше не