Читати книгу - "Незакінчена історія, Alana Nesta"

Коли життя заходить у глухий кут, мені потрібна тиша, щоб подумати.

- Що робити далі? -а, так, як думається мені найкраще вночі, бо ніч створена для спокою та тиші, лише мої сусіди про це не знають, особливо ті, що ліворуч. Як тільки мені потрібна тиша в них веселощі, як перед кінцем світу. І це вже є норма. Тому, щоб поміркувати над своїм життям і вирішити, що робити далі, я завжди прямую до нічного парку. Добре, що він розташувався через дорогу від моєї квартири.

Сьогодні я повернулася додому після восьмої вечора, що поробиш ненормований графік роботи. Я вже тиждень міркувала про те, як так сталось, що моє життя зайшло в глухий кут і перетворилося на болото. Відчуваю себе біо-роботом  запрограмованим лише на виконання деяких функцій, якось спати, їсти, працювати. Світ навколо давно втратив фарби та смак.

Я спробувала зосередитись і зрозуміти на якому моменті, я звернула не туди, але сусіди вирубали телек на всю котушку з якоюсь тупою комедією. Зосередитись не вийшло, назовні вилазила лише злість, тому я одяглася і побрела до парку.

На вулиці стояв кінець жовтня з теплими та сонячними днями і туманними ночами. Туман осідав у мене на волоссі дрібними краплями, холодною рукою пробирався під одяг. Світло ліхтарів, яке пробивалось крізь нього забарвлювало все навкруги в червонуватий колір. Я блукала алеями парку, в такий час лише рідкісні перехожі обганяли мене, поспішаючи потрапити додому.

Під покровом дерев, я зупинилася, усвідомивши, що мені просто потрібно звільнитися з цієї безглуздої роботи. Даремно я послухалася батьків і обрала практичну професію замість того, щоб малювати. Потрібно нарешті знайти роботу, яка мені буде цікава і де я буду щаслива.

- У понеділок напишу заяву і звільнюсь, - вирішила я, після чого якось стало легше і попрямувала додому.

- Щось ти загулялася подруга, - глянувши на годинник, стрілки якого показували 23-10, я прискорила шаг, продовжуючи розмірковувати, - нічого завтра субота і можна повалятися у ліжку подовше.

Раптом із-за повороту алеї вийшов чоловік. Ми повільно йшли на зустріч один одному, але за кілька кроків він зупинився, підняв голову і глянув на мене.

Обійшовши його почула, як він голосно втягнув повітря  принюхуючись - наче звір, і важко зітхнув.

- Доведуть, колись тебе до біди, ці нічні прогулянки. - подумалося мені, але я замотала головою, ніби струшуючи нав'язливі думки.

****

Прокидалась я під настирливий звук телефонну, ніби комар дзижчав над моєю головою, не даючи мені спати. Коли стало зрозуміло, що той, хто дзвонив, не заспокоїться, потрібно вставати і брести в коридор, де я кинула куртку разом з телефоном. Я від злості вдарила кулаками по ліжку і замотала ногами, скидаючи ковдру на підлогу. Якби думки були матеріальні, то той, хто дзвонив, зараз упав би замертво. Поки йшла до телефону, вигадувала страти абоненту.

Дзвонила Сюзанна, з якою ми познайомилась у театрі на прем'єрі мюзиклу "Дракула", майже два роки тому. У подальшому спілкуючись ми виявили, що у нас багато спільного, і це ще більше нас зблизило.

- Сью, скажи мені, як в твою світлу голову прийшла ідея зателефонувати мені саме зараз, о восьмій ранку суботи? Я планувала виспатись.

- Люба моя, не можна про запас виспатися і наїстися, а дзвоню я тобі, щоб нагадати, а то може ж ти забула про те що сьогодні ти вечеряєш у нас.

- Сью, я не змогла б забути про цю епохальну подію, тільки з однієї причини, я про неї нічого не знала до цієї хвилини. І в мене тут зустрічна пропозиція, а можна, я цього разу її пропущу?

- У тебе, якась термінова справа утворилася? – надмірно лагідно промовила вона.

- Ні, просто хотіла повалятися. Я й так вечеряю у вас майже кожні вихідні.

- Значить так Вероніко, якщо о 17-30 ти не стоятимеш на порозі мого будинку, то я не подивлюся на свій стан і об 18-00 витягну тебе з дому в чому ти будеш одягнена, на втіху бабусям на лавці. - відповіла вона тихим лагідним голосом, який, я знала, не віщував нічого доброго.

- Гаразд здаюся. - Крикнула я, навіть підняла руки до гори, хоча співрозмовниця цього й не бачила.

- Ось так уже краще, а то вирішила розіграти мені тут монаха-самітника. Ми з Сергієм чекаємо на тебе.

Я розуміла, що вечеря, це привіт для ще однієї спроби сватання.

Після того, як Сью вийшла заміж, вона вирішила, що всі повинні отримати своє сімейне щастя, і тому наполегливо робила спроби звести мене з кимось. От і влаштовувала ці оглядини по суботах. Спочатку я вирішила, що то ненадовго, або в неї закінчиться запал або неодружені друзі. Але з першої спроби познайомити мене з кимось, минуло три місяці, а запал не вичерпується, як і запаси неодружених чоловіків.

- Чорт, коли ж вона вгамується. - прокричала я, ще й для вірності тупнула ногою. Заснути більше мені не вдалось.

З часом я теж навчилась майстерно відлякувати потенційних наречених.  Сьогодні довго думала над образом, схиляючись до думки, що давно я не була трошки стервом. І тому сьогодні буду грати аристократичну леді, з величезною часткою снобізму та зверхності. Вибравши закриту трикотажну сукню темно синього кольору, зібрала волосся в пучок, одягла туфлі без підборів і захопила шаль, я перед виходом з дому зупинилась. І для більшої переконливості натягла на ніс окуляри і показавши собі в дзеркалі язик, все ж таки покинула свій затишний дім.