Читати книгу - "Права людини в ісламі, Сейєд Алі Хосейні Хаменеї"

Сеєд Аліє Хоменеї

ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСЛАМІ

Стаття

Представлена на 5-ій Конференції ісламської думки 29-31 січня 1987

Опублікована в книзі «Права людини в ісламі», 1989

Переклав з англійської Осип Леміш

Цитати з Корану подані за перекладом Михайла Якубовича

2024

ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСЛАМІ

Питання прав людини – одне з найбільш засадничих і водночас одне з найбільш чутливих та суперечливих питань, які людина перед собою ставила. Впродовж останніх десятиліть це питання було радше політичним, аніж етичним чи правовим.

Хоча політичні чинники, суперництва та міркування ускладнили правильну постановку цього питання, а втім істинні гуманісти й мислителі таки повинні його дослідити і врешті дати відповідь.

На Заході попри те, що філософи замислювались над питанням прав людини ще після епохи Відродження воно для західного суспільства стало важливим, основоположним, політичним і соціальним питанням щойно впродовж близько останніх двох сторіч. Якщо ми розглянемо причини багатьох соціальних змін і політичних зрушень, то, напевно, побачимо вплив цього питання та його провідних ідеалів.

Останніми десятиліттями на Заході наголошувати на цьому стали все частіше й частіше. Зі створенням ООН після Другої світової війни, а відтак розробкою Загальної декларації прав людини внаслідок цього наголошування виник певний зразок, який може слугувати критерієм та основою нашого судження і аналізу стосовно тих ідеалів, котрі виголошували щодо цього протягом останніх двох сторіч, а найбільше протягом останніх кількох десятиріч.

Ми, мусульмани, авжеж добре знаємо, що коли Західний світ і Західна цивілізація звертали увагу на цей предмет лиш останніми століттями, то іслам з усіх різних поглядів мав із ним справу ще багато століть тому. Ідею прав людини як визначальний принцип можна простежити в основах самих ісламських учень і нема жодної необхідности розробляти її для мусульманської авдиторії.

Про те, що рядки Корану і всі традиції, які походять від Пророка (нехай Аллаг дарує йому мир і благословення) та імамів з його Родини (нехай буде мир з ними), виділяють головні права людини, а широкий загал звернув на це увагу лиш останніми роками, мусульмани знають і вчені не повинні про це нагадувати.

Одначе, я б сказав, сьогодні на плечах ісламського загалу лежить велика відповідальність донести цю дійсність світові та не допустити, щоб за політичним галасом і метушінням були забуті ці необхідні вчення ісламу. У зв’язку з цим можуть з’явитися кілька запитань і моя головна мета сьогодні – відповісти на них.

Звичайно, на конференції ви, науковці, бажаєте провести ґрунтовні, плідні та всебічні обговорення прав людини, які самі будуть джерелом відомостей для мусульманського світу і відображатимуть ісламські погляди на цей предмет. Питання перше: чи досягли своїх цілей зусилля в ім’я прав людини, що витрачалися впродовж десятиліть після Другої світової війни? Виступи, зібрання і засідання в ООН, заяви про права людини – чи наблизили вони людей, або хоча б основні знедолені верстви, до їхніх істинних прав.

Відповісти на це питання не так важко; досить поглянути на умови сучасного світу, щоб зрозуміти, що наразі ці зусилля безуспішні. Зважаючи на становище нерозвинених країн, у яких живе більшість населення світу, стає очевидно, що ця більшість людства не тільки не здобула своїх істинних прав упродовж останніх п’ятдесяти років, а й способи зазіхання на права знедолених народів стали більш удосконаленими і комплексними, їм тепер складніше протидіяти.

Ми не можемо погодитися з твердженнями тих, хто вважають себе чемпіонами з прав людини, допоки гірка дійсність африканських та азійських країн, мільйони голодних людей і постійне порушення прав різних народів будуть у нас перед очима. Ті, хто протягом останніх сорока років стверджували, ніби стоять за права людини, самі нехтували головними правами людей народів країн третього світу.

Саме за їхнього потурання певні держави та режими, що позбавляли людей їхніх найперших прав, зуміли зберегтися. Диктатори сучасного світу, а також останніх п’ятдесяти років, у Азії, Африці та Латинській Америці – жоден з них не зміг би встановити і вберегти свою диктатуру самотужки, без опори на великі держави. Саме ці великі держави вигадали більшість гасел про права людини; це вони створили ООН і навіть сьогодні вона їм прислуговує.

Економічна бідність, голод і смерті в деяких країнах світу звісно є наслідком втручання, утисків та загарбання з боку могутніх держав. Хто довів Африку, яка має численні ресурси, до її нинішнього стану? Хто визискував багато років народи Банґладешу та Індії і попри їхні природні ресурси й великі здійснимі можливості допровадив їх до того, що сьогодні ми чуємо про голодні смерті в цих країнах? Хто грабував цінності й ресурси країн третього світу і приніс їм голод, бідність, нещастя, тоді як для себе вдосконалював технології та відкладав неосяжні багатства?

Ми бачимо, що творці ООН, провідні автори Загальної декларації прав людини та ті, хто навіть сьогодні безсоромно вважають себе поборниками цієї декларації, самі є справжніми призвідниками згаданих нещасть. Без них не було би причини, чому Африка, земля достатку і благодаті, Латинська Америка з її природними багатствами, величезна Індія та багато інших третьосвітних країн повинні відставати і не бути розвиненими незважаючи на достатні людські та природні ресурси.

Сьогодні в світі переважає система політичного панування капіталу та сили і звісно що цю систему контролюють і управляють нею ті самі люди – батьки Декларації прав людини. Метафорично кажучи, їхнє колесо капіталу, сили і техніки чавить народи світу, а ті безпорадно відбиваються. Що ООН, найславетніший витвір в ім’я прав людини, вже зробила для народів світу і що робить зараз?

Яку активну роль могла б відіграти ООН у вирішенні головних проблем народів та позбавленні їх бід, що випали на їхню долю? В якому випадку ООН виступала як визволитель пригнобленого від гнобителя? Коли ООН могла вмовити свавільних наддержав не висувати несправедливих вимог? У цьому розумінні ООН ще й відстає од більшости держав.

Нині, попри всі ці твердження, є режим апартеїду в ПАР і часті прояви расизму та расової зверхности в самих розвинених країнах. Тож очевидно, що ООН, дарма що це найвідоміший плід зусиль заради прав людини, нічого не зробила проти цього. Вона підходила до міжнаціональних проблем як порадник або священник. Рада Безпеки – один із основних органів ООН, який є головним в ухваленні рішень; великі потуги мають у ній право вето.

Тобто, на будь-яке рішення, що розглядається в ООН та в Раді