Читати книгу - "Права людини в ісламі, Сейєд Алі Хосейні Хаменеї"

Це не слова ідеаліста на тему ісламських питань та ісламських ідеалів сказані в теологічній семінарії. Це слова революції, що пройшли випробування досвідом і дійсністю.

Наша революція дала досвід, який можуть вивчати всі нації. Я не стверджую, що ми вирішили всі свої проблеми, бо це не так. Безумовно, надто багато проблем нам створили за проведення Революції та її ісламський характер. Але проблему панування ми вже подолали. Сьогодні іранський народ та Ісламська Республіка можуть заявити, що позбулись усіх панувань і влад над собою та можуть вирішувати самі за себе.

Авжеж, коли нація прагне покінчити зі всіма формами залежности, їй доведеться пройти довгий шлях. Залежність, якщо не супроводжується пануванням, погрозами й несправедливими вимогами, є чимось звичним і терпимим. Це ж очевидно, що наша революція та Ісламська Республіка успадкували нездорове суспільство, виснажену економіку та звироднілу культуру.

Що Революція отримала од правителів минулих століть, а найбільше останніх п’ятдесяти або шістдесяти років, так це Іран, який оточений зусібіч. Ніхто не чекав, що Революція, маючи такий непутящий спадок, зможе за короткий час дійти до висот культурних, етичних та економічних досягнень і до наукового та промислового поступу.

Ми про це не заявляли, та ми сподіваємося, звісно, на чудове майбутнє. Вважаємо, що нація може досягти високого рівня матеріального успіху тільки будучи самостійною, покладаючись на власні сили і використовуючи своїх людей та свої матеріальні ресурси. Але що ми без сумнівну стверджуємо зараз, так це те, що Ісламська Республіка не знає жодного політичного утиску чи владарювання з боку якоїсь наддержави, взагалі.

Політичні утиски не призводять її до зміни шляху розвитку чи перегляду своїх рішень; вона не сходить зі свого шляху і не збавляє ходу на догоду тої чи іншої наддержави. Отже, ми звільнили себе та свій народ від панування великих держав.

Це такий досвід, який, ми переконані, підкреслює значення найперших і найдорожчих прав людини в ісламі: права жити, права бути вільним, права на справедливість, права на добробут, тощо.

Ці та інші засадничі права можуть бути забезпечені в ісламському суспільстві. Їх походження можна простежити в ісламських джерелах; іслам врахував їх у своїх настановах мусульманам і звернув на них увагу людини задовго до того, як західні мислителі почали задумуватись про ці права та цінності. Конче потрібно повернутись до ісламу.

Мусульманські мислителі несуть обов’язок ретельно дослідити і вивчити тему прав людини або, краще, загальну побудову ісламської правової системи. Це також і мета нашої конференції, яка, сподіваюсь, стане новим кроком у цьому напрямі, а ця робота, дасть Бог, буде продовжена.

Народи світу можуть перейняти величний погляд ісламу щодо поліпшення захисту цих прав. Ісламські держави неодмінно повинні допомогти своїм народам забезпечити їхні права, але тільки без огляду на великі потуги. Нині, на жаль, цього не відбувається. Влади більшости ісламських держав залежать од великих потуг. Більшість із них зазнають панування Заходу і впливу США. Через це їхні дії та рішення не відповідають ані ісламським принципам, ані запитам мусульманських народів.

Промовистий приклад цього – конференція, котра щойно пройшла в Кувейті. Ви бачили, які питання розглядались і які резолюції були прийняті на цій конференції замість обговорення основних питань мусульман. Це ніяк не сумісно з ісламським підходом до справи.

Замість того, щоби просто не підтримати Ірак у питанні агресії проти мусульманської країни та ведення війни проти Ісламської революції, варто було засудити його і випровадити з конференції. Учасники конференції мали б викрити роль імперіалістичних сил у розпалюванні полум’я цієї нав’язаної війни, натомість оголосили порожню та невиразну вимогу миру і навіть були задоволені тим, що Ірак позитивно відгукнувся на заклик до миру.

Водночас вони не заглиблювалися в суть проблеми, не взяли до уваги, що бажання нації боронити свої права вартує похвали і не усвідомили, що згода влади відступати на шляху революції перед перешкодами, які чинять імперіалістичні сили вартує осуду.

Звичайно, ці резолюції, рішення і думки вкрай недоладні та безглузді, бо не в’яжуться з ісламськими принципами й цінностями.

Тому нема такої держави чи нації в світі, яка б очікувала дізнатись, які заходи вжиє Ісламська конференція в Кувейті, щоби вітати їх або засмучуватись через них. Інакше кажучи, ці рішення і резолюції настільки далекі від дійсности, чужі основним ісламським критеріям і прагненням народів, що їм до них просто байдуже.

Ви не знайдете на світі таку країну, в якій би люди жадібно слухали що скажуть на Ісламській конференції, хіба що це просто звичка стежити за її резолюціями чи коли приємно почути якісь добрі новини. Чому так? Чому зібрання сорока шістьох ісламських держав на найвищому рівні голів і лідерів цих держав таке даремне та позбавлене результату і змісту?

Це так через той прикрий факт, що більшість цих лідерів залежні од великих держав. Доки в їхніх серцях залишатиметься панування великих держав, трепет і страх, доти справи мусульманських народів будуть безладні. Якщо ми бажаємо позбавити мусульманський світ безладу й непорозумінь, то найперше слід викинути зі своїх сердець оцей страх і трепет, адже Бог Усемогутній сказав:

“І не бійтеся людей, а бійтеся Мене!” [5:44]

Не потрібно нікого боятися крім Бога. Якщо так буде, то становище ісламських націй буде налагоджуватись.

Я завершу свою промову сподіванням, що ця Конференція ісламської думки впродовж кількох днів її засідань, із Божою поміччю, зробить величезний внесок у розуміння ісламської правди про права людини.

До того ж, обмін думками між іранськими та неіранськими братами сприятиме передачі досвіду Ісламської революції та Ісламської Республіки і допоможе неіранцям краще їх зрозуміти.

Це дасть їм можливість вивчати цей досвід, аби інші народи розглядали революцію, провести котру змогли їхні побратими в Ірані, як взірець і як новий шлях, який можна пройти.

Мир вам і нехай Аллаг дарує вам милість і благословення!