Читати книгу - "Задача для купідона, Галина Балаган"

Гроза насувалася. Гримало так близько, ніби в небі над головою переміщали величезне каміння. Потемніло і перші великі краплі впали на асфальт. Вони наздогнали Юлю на мосту. Дівчина прискорила крок і озирнулася на всі боки в пошуках місця де можна сховатися від грози. Праворуч – зеленів сквер, ліворуч – стояв великий ангар, будівельний магазин. У двері ангара вбігла під гуркіт грому. Злива ринула в повну силу, водоспадом стікаючи з козирка будівлі. Юля озирнулася на всі боки. Звичайний будівельний магазин. Стелажі заповнені мішками зі штукатуркою, гіпсом, різних розмірів відерця з фарбою. Цементна підлога покрита шаром пилу. Нічого цікавого. Жаль, не добігла до торгівельного центру один квартал. Там хоч час скоротати можна розглядаючи шмотки у бутіках. А тут стій тепер як дурепа і чекай, коли дощ закінчиться. Мав рацію колишній бойфренд коли казав, що вона весь час літає в хмарах, забуваючи про все на світі і не здатна до сімейного життя. Ось, парасольку і ту забула на робочому столі.

Микита проходив другий раз повз стелажу з фарбою і ніяк не міг вибрати колір.

- Дівчино, покажіть, будь ласка, усю палітру. Дівчино! - покликав трохи голосніше та наполегливіше.

– Ви мені? – Юля здивовано подивилася на хлопця у робочому комбінезоні. Неприємно кольнуло в ділянці живота. - Дивно... - ковзнула думка, - причин немає, а живіт тягне...

- Так-так, вам! Адже ви менеджер? – Микита розглядав дівчину. Красиві стрункі ноги, високі груди, правильні риси обличчя. Можна сказати – модельна краса. Мрія будь-якого чоловіка. Прислухався до себе. Незрозуміло...Раніше було достатньо одного погляду і приємне тепло розливалося в паху, а тут ніякої реакції на таку красу. Дивно...

- Ні, звичайно! - фиркнула дівчина, - Я, що, на вашу думку схожа на робітницю цього магазину?! - вже обурено запитувала вона.

- Вибачте, я подумав, що допомагати творити гарні речі можуть лише такі привабливі дівчата, як ви. Я дизайнер. - викручувався Микита.

- Та хоч газгольдер! Мені байдуже! - парирувала Юля.

Жінка на касі з цікавістю спостерігала за суперечкою молодих людей. Їй здавалося, що гроза не за стінами магазину, а тут - між цими красивими особами. Вони метали блискавки один в одного як справжні списометальники. Злива закінчилася. Сонце відразу залило своїм світлом ввірену йому територію. Дівчина струснула медовими кучерями і випурхнула з похмурого сірого приміщення. Хлопець пішов углиб ангару.

******

У верхніх світах спостерігалося пожвавлення. У початковій школі янголів проходив залік зі стрільби з лука.

- Ну, Юзік ти й облажався! - Пошепки констатував Святозар (в побуті Святик), - тобі дали найпростіше завдання, не те, що мені: поєднати долю зека і дочки олігарха.

Юзік стояв схиливши голову, сумно звісивши два крила.

- Ну як же так? - Пожурив його архангел Пересвітич, - Я ж тебе вчив, що жінці потік енергії потрібно направляти в область голови, а чоловікові - в область паху. А ти зробив усе навпаки.

– Я не винен! - мало не плачучи виправдовувався маленький стрілець із лука. Я всю ніч розробляв алгоритм їхньої зустрічі, домовився з Тархунтом за початок грози, Микиту переконав, що тільки в тому магазині є фарба, яка йому потрібна. Але хтось розцентрував мої стріли!

- Що ж ви як люди, їй богу, - журився Пересвітич, - не надав їм шансу. Тепер вони все своє життя розцентрують.

– Я виправлю! Все виправлю! - із жаром у голосі запевнив купідон-початківець.

- Виправить він, - бурчав архангел. – Адже люди, вони істоти необізнані, їх весь час направляти треба. Тут стараєшся, стараєшся і то - все псують: то на зустріч спізняться, то просплять, то нап'ються. Адже вони малограмотні, в нашому усвідомленні, багато їм не дано зрозуміти. Людству взагалі не можна давати все розуміння. Рознесуть всесвіт під три чорти. Прости Господи, - додав тихенько.

- Завтра покажеш новий проект та його рішення.

- Дякую-о-о, Пересвіти-и-ич! - віддаляючись від школи поблискуючи голими п'ятами кричав Юзік, - Я все виправлю-у-у-у!

******

Соня лежала на пляжі, звісивши голову з шезлонгу. Така поза хоч якось полегшувала наслідки вчорашньої вечірки. Поруч, приблизно в такій же позі, лежала соратниця по марнуванню життя.

- Господи, хреново як! - Простогнала Соня. На сусідньому шезлонгу промичали у відповідь. Тремкнув телефон.

– Дістали всі. Знову батько змором братиме. Почне кричати, що картки всі заблокує. Ну, не хочу я заміж! І дітей не хочу! Дайте спокій змученій душі.

- Скажи, ще змученою нарзаном, - мляво хихикнула подруга.

Соня потяглася за гаджетом.- А це ще що? - здивовано підняла брову і з цікавістю почала скролити сторінки екрану.

За годину, окрилена новою ідеєю, набирала номер батька.

******

Трохи розгойдуючись на гойдалках, Святик задумливо накручував на палець золотий локон. Купідон-переросток Араїн, йшов тихою ходою, як рись. Під найближчим кущем схопив кукабару, стиснув їй дзьоба і підкрався до зосередженого амурчика. Підійшов впритул, вирвав перо з хвоста птаха і розтиснув дзьоб. Пролунав зловісний крик, як із пекла. За повір’ям всі істоти є створіннями божими, але це створіння якесь по-особливому тварюка. Мабуть, під час її проектування у Творця щось пішло негаразд. Амурчик підскочив від переляку, заплутавшись крилом у тонких гілках лози.

- Ти чого такий задумливий? - заливаючись сміхом, спитав товариш по спільному проживання у верхньому світі.

- У мене немає варіанта рішення завдання. Не можу вигадати формат зустрічі, - зітхнув сумно купідон. - Цьому арештанту ще п'ять років на нарах чалиться, умовно дострокове не світить, а перезрілу примхливу дівчину тато відправив на Мальдіви з очей геть. І як мені їм тепер організувати зустріч?

Тут або зека на острови, або розпещену панночку в чоловічу в'язницю. А якщо не здам залік Пересвітичу, ще п'ятсот років ключі від раю змащуватиму.

- Та ну, нісенітниця яка! Не парься! - махнув рукою Араїн. Нехай він її в соцмережах залайкає, та хвалебні коменти напише. Дамочки, вони на лестощі ласі. Такий неординарний чоловік із моторошним минулим та кошмарним сьогоденням їй сподобається. Головне, щоб не їхній формат був. Вона татку мозок винесе. І все! Вуаля! - Купідон змахнув крилами, трохи піднявся над травою і м'яко опустився.– Батько за величезні гроші викуповує це щастя для своєї доньки. Ти мене слухай, все-таки я на двісті років старший за тебе. Ось дивись! - Араїн провів рукою окреслюючи коло. У колі, як на екрані монітора, відобразився кабінет і господар заводів, газет, кораблів нервово міряв кроками метраж приміщення, репетував у телефон як вантажник у порту.