Читати книгу - "Задача для купідона, Галина Балаган"

- Сюр якийсь... - тихо сказала сама собі. З висоти восьмого поверху, вона помітила чоловічу постать на зупинці через дорогу.

Фізично відчула, що саме ця людина дивиться на неї. І в якусь мить їй захотілося розкинувши руки злетіти. Залишити цей лікарняний балкон і відчути, як повітря пружинить під тілом, як руки допомагають набрати висоту.

- Давай, зважуйся! Лети! - Вона явно чула чоловічий голос у себе в голові. І цей голос належав фігурі на зупинці громадського транспорту. Немов під гіпнозом дівчина спробувала закинути ногу на перила.

- Соня! – дзвінкий дитячий голос повернув у реальність. – Дивись, що в мене є! - хлопчик стояв поруч і простягав щось на долоні.

– Це рибка. Мені її дядько Мишко зробив. Охоронець на нашому поверсі. На, візьми! - вклав у тремтячі руки дівчини маленьку рибку з крапельниці.

Соня глянула на той бік вулиці. У сутінках зупинка чорніла порожнечею.

****

Микола зайшов до напівпорожнього нічного кафе. Потрібно відправити Соні звіт про виконану ним роботу. Можна навіть сказати – про розшукові заходи. Йому, колишньому військовому і нинішньому колишньому зеку, зібрати інформацію не склало труднощів. Де це бачено, щоб людина зникла, не залишивши сліду. Сліди є завжди, треба тільки знати, де їх шукати. А він знав. Ще раз перечитав звіт з екрана телефону, на хвилину задумався якусь букву е або и поставити в слові "прилетіла" і натиснув "відправити".

- Вільно? – почув чоловічий оксамитовий тембр.

- Так... - Коля здивовано глянув на порожні столики поряд.

- Я присяду? - володарем ліричного тенора був високий молодий чоловік з чорними, як смоль, кучерями до плечей і пронизливими чорними очима. Від цього погляду стало некомфортно.

- Та будь ласка, місця багато, - Миколі захотілося встати і вийти.

- Ви не цю даму шукаєте? - на стіл лягла фотографія з відомою особистістю, яка була оголошена у розшук.

- Що вам потрібно? - не так легко вибити з колії колишнього вояку.

- У мене є інформація, яка вас цікавить. Давайте вийдемо на подвір'я. Тут і стіни мають вуха.

- Ну, давай... - Микола внутрішньо стиснувся і приготувався. Його інтуїція нашіптувала, що тут щось нечисте.

Вони вийшли на заднє подвір'я. Мерехтів тьмяний ліхтар біля чорного входу, нічний вітер перекочував пакувальний папір, зі сміттєвих баків неприємно тхнуло харчовими відходами.

- Що там у тебе? Показуй.- чомусь хриплим голосом промовив Микола і бічним зором побачив рух. Він знав цей рух. Він передувало удару. Коля згрупувався. Почалася якась безглузда бійка в одні ворота. Противник був сильний і якийсь невловимий. Щойно він був перед очима – і одразу опинявся за спиною. Коля нічого не міг збагнути. Він отримував удар за ударом і не міг завдати удару противнику. "Якась нова техніка, якої я не володію" - промайнуло в голові. Від ударів свідомість починала відключатися.

- Це я через вас потрапив сюди! У ваш клятий нижній світ! – десь далеко чув Микола. - Ви бовдури і недоумки!

Останнє, що бачив Микола – як незнайомець піднявся над ним у повітрі. Коротка чорна стріла встромилася в майже бездихане тіло.

****

- Пересвітииич! – Юзік ляскав босими ногами коридором школи.

– Там таке! Там Араїн людину вбив!

– Не може бути! - охнув учитель.

- Так! Він скористався чорною стрілою!

- Швидко збери жителів верхнього світу. І не бігай! Користуйся крилами.

За десять хвилин почалася нарада.

- Отже, в ситуації, що склалася, я пропоную позбавити Араїна сили і відібрати у нього всі преференції. - Пересвітич нервово ходив уздовж кафедри.

Жителі верхнього світу закивали.

- І відправити його до найнижчого світу! - грюкнувши рукою по столу, ніби припечатав іменною печаткою, з натиском промовив Гаврило, - Зло має бути покаране!

Юнаки тихо сиділи на задніх рядах розгублено озираючись.

Внизу гуркотіла гроза. Розкати грому долинали до верхнього світу.

- Тархунт розгнівався, - прошепотів Юзік.

****

Тремкнув телефон. Соня дісталася тумбочки і розблокувала екран.

Підсвічувалося непрочитане повідомлення від Миколи.

- І чим ти мене здивуєш? - сідаючи зручніше промовила дівчина.

У короткому звіті було написано, що дама, під чужим ім'ям втекла за кордон з новим бойфрендом. У метриці хлопчика у графі батько – прочерк. Додавались фотокопії документів.

- От тварюка! - У серцях скрикнула Соня, - Навіть дитину не пожаліла. Підступили сльози і там, де, як то кажуть, є душа - сильно защеміло.

- Тату! - Кричала в трубку. - Ти хотів онука? Він уже в тебе є! Славік! І ти зробиш усе можливе, щоб документи були в порядку!

Сиділа на ліжку, гойдалась як метроном, притискала рибку до грудей і тихенько, по-бабські вила...

****

Гроза закінчилася. У всіх світах настало затишшя. Пересвітич із Михаличем грали шахову партію, купідони носилися наввипередки і дражнили стареньку Йону.

Соня зі Славиком виїжджали з клініки під схлипи медперсоналу.

Колесо Сансари котиться без зупинок, намотуючи нові, нікому невідомі витки життя.

Кінець