Читати книгу - "Задача для купідона, Галина Балаган"

У глибині саду, серед усілякої райської флори та фауни, в упорядкованому місці для відпочинку, Пересвітич вдавався до роздумів.

- Чого замислився? - архангел Гавриїл крекчучи опустився на лаву. - Похмурість - це гріх! Потрібно шанувати заповіді, які самі й вигадали.

- Розмірковую... - задумливо протягнув візаві, - Напередодні з представником верхнього східного світу зустрічався. Обговорювали стратегії у роботі з молоддю. Щось у нашій системі треба міняти...

- Так...- погодився Гаврило. – Ти чув? Михалич нове відкриття для нижнього світу готує, - м'яко повів від теми, - Але ще не вирішив кому віддати.

- З нижнім світом треба бути обережнішим. Он, минулого разу він їм віддав розробки по атому. І до чого це призвело? Сидять тепер, тремтять, кожен над своєю кнопкою, — з досадою констатував Пересвітич.

- Так...- знову погодився Гаврило.

*****

 Cвятик тягнув у майстерню Михалича свій сагайдак зі стрілами, понуро звісивши голову.

- Попрошу Майстра, щоб мої стріли подивився, бо нічого не виходить! - журився про себе амур, - Юзіку допоміг, той на відмінно залік здав. Може і мені допоможе…

Несміливо постукав у двері.

- Заходь, заходь. Знаю, за чим прийшов, - пролунав низький, з хрипотою голос старого архангела, - Справа не в стрілах, але подивлюся. А ти, поки що, зганяй у бібліотеку і відтранслюй "Довідник з авіаційних металів та сплавів" Зінов'єва В.С.. Тільки обов'язково знайди видання "Оборонгіз" 1936 року.

Святику перебирати ногами було зручніше та швидше, ніж використовувати аеродинамічні властивості крил. За п'ять хвилин він входив до бібліотеки.

Сховище книг являло собою круглу трубу діаметром тридцять метрів без підлоги і стелі. Кінці цієї труби йшли в нескінченність, що вгору, що вниз. Замість стін – стелажі, заповнені світовою спадщиною всіх часів та народів. Усередині був особливий клімат-контроль і блакитне розсіяне світло. Небесна челядь верхнього світу безшумно пересувалася від полиці до полиці. Потрібно було подумки поставити завдання і трохи спружинити ногами. Потік повітря піднімав тіло плавно вгору чи опускав униз, залежно від цього, де була потрібна книга. Це була секретна розробка переміщенням повітрям і передавати її в нижній світ Михалич не збирався.

- Не готові ще, - бурчав у відповідь на запитання найвищих небесних чинів.

Виконавши доручення Майстра, Святик повертався через сад, повз гліцинію, де жила стара ворона Йона.

- Йоно, скажи, у мене вийде?

- Карррнет! - каркнула безжально місцева ворожка.

- Ну і дурепа! – образився Святик.

Колян не вірив своєму щастю. Наскільки все було безнадійно ще зовсім недавно, і наскільки все повернулося на 180 градусів. Сів на нари по дурниці. Думав - свої витягнуть, а ні - не вийшло. А тут, після безневинної камерної розваги в телефоні – «знайди собі бабу», йому посміхнулася удача. Побачив фотку гарненької рибоньки в соцмережах, лайкнув, щось там написав і закрутилося. А вона виявилась непростою бабою, а донькою якогось посадовця.  Завтра на нього вже чекала свобода!

Ляснула засувка, зі скрипом від'їхала брама. На протилежному боці дороги стояв розкішний кросовер. З машини вийшов чоловік, відкрив двері і жестом запросив. На задньому сидінні сиділа молода жінка в джинсах та футболці. Колян насилу взнав у ній фіфу з соцмережі.

- Значить так, - з натиском у голосі сказала Соня. - Без зайвих прелюдій одразу до діла. Зараз ми їдемо до РАГСу, швидко оформляємо документи. На церемонії ти зображуєш кохання та щастя. Після цього я тебе три місяці не бачу. Ти сидиш тихо в конурі і не відсвічуєш. Крок ліворуч, крок праворуч – розстріл. Потім також швидко оформляємо розлучення і ти йдеш на всі чотири сторони. Зрозуміло?

– Зрозуміло! - Закивав колишній зек. Ще б пак, не зрозуміло, така удача! А баба гарна...

- Господи, тільки б вдалося татуся переконати, що шлюб по любові, щоб він відстав від мене і здобути свободу, - молилася про себе Соня. - Треба ж, - подумалося, - Свобода... Слово одне, а який  різний сенс. А цей нічого такий, на перший погляд. Плечі широкі, фігура статна, помити-вдягнути так і за білого комірця вищої ланки зійде.

За дві години молодята вийшли з РАГСу і сіли у різні машини.

Десь нагорі, в недосяжності, тихо схлипуючи, розмазував сльози по щоках маленький стрілець із лука.

*******

Соня мчала нічним містом на граничній швидкості включивши музику на повну гучність. Їй здавалося, що в неї починається якесь нове життя, їй невідоме. Наче хтось перевів стрілки життєвого шляху в інший бік. Все це буття селебріті було якимось порожнім, несправжнім. Вона має зробити щось незвичайне, особливе, що виходить за межі містечкового бомонду. Дихання перехоплювало. Те, нове, лякало і водночас хвилювало. Останнє, що пам'ятала - яскраве світло, ніби сонце спустилося з неба і своїм сліпучим променем вдарило по очах.

Соня прочинила повіки і побачила навколо себе густий білий туман. Він був прохолодним та свіжим. Дихалося легко. Близько, десь за метр від лиця, туман почав рідшати і, крізь ледве прозорий серпанок, дівчина побачила обличчя хлопчика. Немов знайшла стару різдвяну листівку у покійної прабабки на горищі. Золотисті кучері, небесний блакитні очі, губи бантиком. Хлопчик дивився на Соню і привітно посміхався.

– Ти хто? - Не розуміючи що відбувається, спитала дівчина.

- Святик, - ще ширше посміхнувся хлопчик.

- Святик... - луною повторила Соня, - Де я? - озирнулася на всі боки, намагаючись хоч щось розгледіти через щільну стіну туману.

- Все буде гаразд! Іди, тебе там чекають, – махнув пухкенькою ручкою.

- Хто на мене чекає? - хотіла спитати Соня, але голова закрутилась і глибокий сон проник у свідомість.

Прокинулася з диким головним болем. Свідомість поверталася поступово: спочатку вона показала Соні білу стелю, потім такі ж стіни і зупинила увагу на штативі з крапельницею.З пляшечки з жовтою рідиною виходила тонка трубка і закінчувалася голкою в руці. Праворуч, на стільці, спала медсестра. Подав сигнал якийсь апарат, сестричка підскочила.