Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

Тримаючи за руки юну жінку й парубка, одягнених у сніжно-білі вбрання, чоловік у мантії промовив:

— І нехай крига та полум’я закріплять цей союз.

— А його велич хлине рікою, — в унісон відповіли молодята, дивлячись в очі одне одного.

Наступної миті залою пролунали гучні оплески. Арон би й сам охоче до них приєднався, але йому заважало шампанське в руці. Юний король зробив видимість плескань, постукуючи золотим перснем об келих, але офіціант поруч сприйняв цей жест ніяк інакше, як прохання додати в напій льоду. Арон відмовився, але той все одно вкинув всередину два великі шматки. Легше буде розгризти їх зубами, аніж чекати, поки розтануть.

Він зробив глибокий вдих і, щоб не вчиняти скандалу, як чемний гість, тихо подякував, хоч більше він те шампанське не питиме. Молодята тим часом вже зійшли з п’єдесталу. Незвичайна, однак, пара: блідолиций юнак з білосніжним волоссям і рисами, наче він — саме втілення зими, і чорнява, темношкіра дівчина, яка змалку звикла купатися в сонячних променях теплого півдня. Якби Арон їх не знав, то легко б подумав, що наречену викрали з дому, притягли в морозний палац та проти її волі влаштували весілля. Взагалі, все так і було, крім частини з примусом, про що зараз яскраво свідчила усмішка на її щасливому обличчі, а ще присутність її батька, герцога Кливза, та друзів на святі. Південців з-поміж інших гостей легко вирізняв колір волосся, відмінний від білого.

Нарешті вони дійшли до столу, щоб вклонитися перед головними спостерігачами церемонії — королем і королевою Кріоландії, або ж батьками нареченого. Таур підняв руку й, доторкнувшись пальцем до чола під льодяною короною, благословив новостворену родину. Принц Хаяс, спадкоємець трону, склав руки та вдячно кивнув батькові. Після цього він нарешті повів дружину до їхніх місць.

Арон і сам присів за стіл, де, потягаючи закуски, знуджено слухав чужі розмови. «Коли в цьому кам’яному палаці стало так тісно?» — розмірковував він. — «Можливо, це тому, що востаннє я був тут у дванадцять». Минуло, близько пів години, коли світські бесіди перетворилися на звичайнісіньку гулянку зі сміхом, танцями та випивкою. Арону це більше подобалося, хоча чи то від холоду, чи від третього келиха його вже хилило на сон.

— Король без корони. Як настрій? — привітався Хаяс веселим тоном, підійшовши до нього.

Арон не відповів, бо був зайнятий розжовуванням бутерброду, а натомість просто стенув плечима. Принц, взявши з тарілки підмерзлу ожину, повів:

— Знаєш, коли ти святкуватимеш один з найважливіших днів у своєму житті, я так само стоятиму збоку та попиватиму спиртне з кислою пикою.

Він вкинув ягоду до рота та з хрускотом почав жувати. В іншої людини це б, імовірно, викликало зубний біль, але кріоландцям не звикати.

— Це не кисла пика, — усміхнувся Арон. — Я просто задумався. Або напився. І ти б краще проводив цей час з Лією. Он, поглянь, її вже твої сестри обступили. Думаю, їй потрібен захист.

Хаяс повернув голову туди та справді побачив, як двоє малих дівчат з цікавістю розглядали вбрання його дружини, про щось енергійно запитуючи. Ця картина викликала в нього нестримну усмішку.

— Нехай звикає. Це тепер і її родина, — сказав він і повернувся до Арона. — А гостів теж важливо розважати, особливо якщо вони є стратегічно важливими партнерами.

Він понуро гмикнув, ставлячи келих на стіл.

— Перекажи батькові, щоб він за це не хвилювався. Свято чудове, і мені все сподобалося. Все, крім повсюдного льоду та холоду. Ще трішки, і моє волосся вкриється памороззю, як ця ожина.

Взявши другу ягоду, принц подивився на неї та серйозніше сказав:

— Коли ви їдете?

— Завтра зранку. Ти ще не прокинешся після шлюбної ночі, коли від мене вже слід захолоне.

— Корабель ніхто не готував. Батько Лії сказав, що побуде в нас ще тиждень. Дай вгадаю, вже поїдеш повертати свою сестру? — припустив Хаяс.

Арон поглянув на нього так, як звик дивитися на друзів, коли мав хитрий задум. На його обличчі розквітла ледь помітна усмішка.

— Поїду повертати моє королівство.