Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Таємниця Літнього Сонця, Герцог Фламберг"

Букнет, місто, де коти були такими ж елегантними, як їхні довгі вуса, а дракони - такими ж величними, як їхні крила, колись славилося своєю гармонією пір року. Весни тут були ніжними, літа - теплими, осені - барвистими, а зими - м'якими та сніжними. Але зараз, коли сонце палило нещадно, а повітря стало густим і задушливим, всі забули про цю гармонію. Забули про свята, фестивалі та навіть про улюблені котячі перегони.  

Коти, зазвичай такі пухнасті та граційні, перетворилися на тіні самих себе, розтікаючись калюжками по бруківці, шукаючи хоч трохи прохолоди. Вони ліниво махали хвостами, намагаючись створити хоч якийсь вітерець, і мріяли лише про одне - величезну миску морозива з м'ятним сиропом, прикрашену крихітними парасольками, і можливість поспати в морозильній камері.  

Дракони, чиї легені зазвичай вивергали потоки полум'я, здатні розтопити кригу, тепер видихали лише слабкі струмені пари, схожі на розріджений туман, і то з великими зусиллями. Їхня луска потьмяніла, втративши свій колишній блиск, а крила обвисли, мов старі, поношені простирадла. Вони нагадували величезних, втомлених ящірок, яким забули налити води, і які страждали від теплового удару, не розуміючи, як таке взагалі можливо. 

Річка Буклянка, гордість Букнета, перетворилася на вузький струмочок брудної води, в якому плавали сумні водорості та купа мертвої риби. Самі ж риби, замість того, щоб весело плескатися, лежали нерухомо на мілководді, намагаючись зловити хоч трохи прохолоди крізь каламутну плівку, і благали про бодай краплю дощу.  

Навіть рослини, які зазвичай буяли зеленню, радуючи око, зів'яли та засохли. Дерева скинули листя, перетворившись на похмурі скелети, що кидали мізерну, майже знущальну тінь, і лише згадували про колишню красу Букнета.  

Мявчик, зазвичай такий ледачий і спокійний, цього разу не міг знайти собі місця. Він переходив з однієї тіні в іншу, намагаючись охолодитися, але марно. Його розкішна сіра шерсть стала тьмяною і липкою від поту, а вуса звисали, як мокрі нитки, заважаючи нормально дихати.  

— Ох, і навіщо мені це пекло? - бурчав він, обмахуючись хвостом, який більше нагадував пошарпане віяло. — Краще б я зараз лежав у купі снігу… Чи то полізти в холодильник…

Вогник, маленький дракончик смарагдового кольору, зазвичай такий веселий і енергійний, перетворився на ходячу катастрофу. Його полум'я стало таким сильним і неконтрольованим, що він випадково підпалював все, до чого торкався: дерева, будинки, навіть власні крила, які тепер мерехтіли, мов розпечене залізо. Він літав туди-сюди, намагаючись знайти хоч трохи прохолоди, але лише роздмухував полум'я, як мініатюрний вогнедишний смерч, сіючи паніку і руйнування.  

— Я зараз вибухну! - кричав він, залишаючи за собою слід з обгорілих дерев, переляканих котів і драконів, що відчайдушно намагалися загасити свої палаючі хвости.

Але найгірше було Шапці. Її розкішний помпон, яким вона так пишалася, злипся від спеки і покрився пилом, перетворившись на жалюгідний хвостик, що звисав, мов хвіст миші. Її колись елегантний оксамит полиняв, втративши свій насичений колір, а вишукані вишивки розповзлися, перетворившись на розводи. З кожною хвилиною вона все більше нагадувала стару, поношену ганчірку, забуту на найгарячішому сонці, і приречену на вічне страждання.  

— Я зараз перетворюся на ганчірку! І ніхто не побачить мою нову колекцію капелюшків з пелюсток! - волала вона, намагаючись сховатися у найменшій тіні, яку міг створити листочок м'яти, і обмахуючись клаптиком старої газети, який, на жаль, одразу ж загорівся. — Це кінець моди! Це апокаліпсис!

І ось, коли здавалося, що Букнет приречений перетворитися на величезну духовку, а його мешканці - на купу розплавленого котячого масла і підсмажених драконячих крилець, старий мудрий дракон Буквослав, чия довга сива борода ледь не торкалася землі, зібрав усіх охочих (а охочих було небагато, бо всі були надто знесилені, щоб кудись йти).  

Буквослав, чиї мудрі очі, здавалося, бачили крізь час і простір, і знали всі таємниці Букнета, розповів їм давню легенду.  

Виявляється, за баланс між сезонами в Букнеті відповідає Кристал Сезонів - магічний артефакт, що випромінює м'яке сяйво і зберігає в собі енергію кожної пори року. Він не лише підтримував гармонію між спекою і холодом, роблячи літа теплими, а зими сніжними, а й живив місто, роблячи його землю родючою, а мешканців - енергійними, а не такими млявими, як зараз. І хтось цей кристал поцупив, порушивши природний хід речей. Залежно від того, яка грань Кристала була повернута до Країни Вічного Літа, така пора року і запанувала і в Букнеті, і в Країні. Правитель Сонця, очевидно, повернув грань Літа, спричинивши нестерпну спеку. 

Правитель Сонця, за давніми переказами, завжди заздрив пишним святам Букнета, особливо Зимовому Фестивалю Вогнів. Він, уродженець Країни Вічного Літа, вважав холод і темряву слабкістю, а вічне сонце - єдиною гідною силою. Тому він і викрав Кристал, щоб встановити свою владу і змусити всіх поклонятися лише Сонцю.

Мявчик, Муся та Вогник вирішили знайти і повернути Кристал Сезонів.

— Країна Вічного Літа? Звучить як пекло для шапки! - пробурчала Шапка, намагаючись розпушити свій помпон, який став тонким, як хвостик миші, і обсипався пилом, залишаючи за собою слід з пилюки і розпачу. — Хоча, якщо там є якісь віяла з пір'я, щоб хоч трохи обдувати мій незрівнянний помпон... І напої з льодом, прикрашені крихітними парасольками... І, головне, щоб там не було пилюки, яка забивається в мій оксамит! Гаразд, я з вами. Але тільки якщо мені зроблять персональний вентилятор з листя папороті, і щоб він дув мені прямо в помпон, і щоб цей вентилятор був зроблений з рідкісних видів листя!