Читати книгу - "Пастка для метелика, Ірина Заблоцька"

Стук у старі дерев'яні двері пролунав незвично гучно серед ранкової тиші. Лінь Вей, що саме поралася біля пічки, здивовано підняла голову. Батько рідко навідувався до їхнього скромного сільського будиночка. Зазвичай його візити були короткими й офіційними, пов'язаними зі справами маєтку, яким керував її дядько після смерті матері. Сьогодні ж ранній час і надмірна офіційність візиту навіювали тривогу.

За батьком до кімнати увійшла мачуха, її обличчя, як завжди, випромінювало штучну доброзичливість, яка ніколи не сягала очей. Поруч із нею несміливо тулилася Лінь Шао, її молодша зведена сестра, чия присутність тут була зовсім незрозумілою. Зазвичай батьки тримали Лінь Шао подалі від сільської простоти, віддаючи перевагу її перебуванню в міському маєтку, серед дорогих шовків та вишуканих розваг.

"Лінь Вей," – сухо привітався батько, його погляд ковзнув по скромній обстановці кімнати, ледь затримуючись на доньці. Мачуха ж одразу ж розпливлася в запобігливій усмішці.

"Люба Лінь Вей, ми приїхали з важливою новиною," – її голос був солодким, мов отруєний мед. Лінь Вей відчула, як у грудях закрадається недобре передчуття. Зазвичай такі солодкі слова віщували лише неприємності.

"Новина?" – обережно перепитала Лінь Вей, відчуваючи, як напружуються м'язи спини. Вона витерла руки об полотняну ганчірку, відкладаючи вбік кочергу. Погляд її ковзнув від штучної усмішки мачухи до стурбованого обличчя молодшої сестри. Лінь Шао майже ніколи не дивилася їй прямо в очі, завжди ховаючись за спиною матері.

"Саме так," – владно промовив батько, його голос не терпів заперечень. Він зробив кілька кроків по кімнаті, його дорогі чоботи глухо стукали по дерев'яній підлозі. "Як тобі відомо, наша родина… переживає певні фінансові труднощі."

("Труднощі, які він сам і спричинив своїми невдалими оборудками," – гірко подумала Лінь Вей, але промовчала. Вона занадто добре знала, що будь-яка спроба опору лише розлютить батька.)

Мачуха грайливо сплеснула руками. "Але не хвилюйся, люба! Твої батьки завжди дбають про твоє майбутнє!"

Лінь Вей ледь помітно нахмурилася. Ці слова звучали особливо фальшиво. Її майбутнє ніколи не було її власним рішенням.

Батько зупинився перед нею, його погляд став більш суворим. "Надійшла… вигідна пропозиція. Щодо твого заміжжя."

Серце Лінь Вей болісно стиснулося. Вона завжди знала, що цей день настане, але сподівалася, що зможе відтягнути його якомога довше. Сільське життя, хоч і скромне, давало їй певну свободу, можливість займатися улюбленими травами та книгами дідуся. Міське життя, за її уявленнями, було сповнене обмежень та правил.

"Заміжжя?" – прошепотіла вона, намагаючись приховати розчарування у голосі. Її погляд мимоволі зупинився на Лінь Шао, яка, здавалося, затамувала подих.

"Так," – підтвердив батько. "За пана… Чжоу."

Ім'я прозвучало як удар грому серед ясного неба. Лінь Вей чула про пана Чжоу. Він був одним із найбагатших землевласників у їхньому повіті, але ходили чутки про його похилий вік та… особливості здоров'я.

("Старий та хворий," – промайнуло в її голові. "Невже моє життя вже вирішене? Невже я маю стати тягарем для старого чоловіка, замість того, щоб жити своїм життям?")

Мачуха ж знову втрутилася, її голос тепер звучав майже співчутливо. "Це дуже поважна родина, люба. І вони запропонували… щедрий викуп." В її очах блиснули жадібні вогники. "Це врятує нашу родину від боргів."

Лінь Вей відчула гіркий присмак у роті. Отже, ось у чому справа. Не її майбутнє, а їхнє спасіння. Вона була лише товаром, який можна вигідно продати.