Читати книгу - "Байки, Олена Пчілка"
- Жанр: Класика
- Автор: Олена Пчілка
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олена Пчілка
БАЙКИ
КОТОВА НАУКА
Котик Мурко находився,
Десь там лазив, наморився -
Скочив на диван.
Ох, та й пишно ж як розлягся!
Як розкішненько простягся,
Мов великий пан!
Зирк малий Петрусь на нього,
На пустунчика отого,
І сказав йому:
- Ах ти ж, Мурку, ах, ледащо.
Чи тобі робить нема що
У дворі всьому?
А глядіть в коморі, в хижі
Та ловить шкідливі миші,
Стерегти добра?
Розпустився, розманіживсь,
Тільки спав би все та ніживсь!
Глянь, яка пора! -
Так Петрусик лихословив.
Мурко вислухав і мовив:
- Правда, далебі!
Вже ж, недобре лінуватись,
До роботи не прийматись -
Це скажу й тобі:
Он книжки твої ще в схові,
І завданки не готові,
Що на завтра вчить.
Поки ходиш, гави ловиш,
Та мені докори мовиш,
Міг би все зробить:
Міг би вивчить байку «Хмару»
Чи зробить задачок з пару,
А хоч би і п’ять.
І що треба написати,
Все гарненько посправляти -
Не байдикувать!
Часто так і в нас буває:
Хтось там судить, дорікає,
Іншого займа;
А на себе озирнутись
Та швиденько схаменутись,-
То цього нема!..
ПОЕТ
Наш Бобко сидить поважно,
Думоньку гадає;
Аж на нього люта квочка
Раптом нападає:
- А ледащо! Ти чого тут
В миску заглядаєш?
То ж моїм курчаткам каша -
Ти цього не знаєш?
Розпустив свої тут вуха,
Аж дивитись бридко!
Не лякай діток маленьких,
Забирайся швидко!
- Одчепися, навіжена! -
Цуцик одмовляє,-
Я собі складаю вірші,
А вона зіпає!
Ти того, дурна, не знаєш:
Вірші як складати,
То поетові не можна
Думки розбивати.
Угамуйся, осоружна!
Цитьте й ви, писклята,
Бо якраз у мене гарна
Баєчка почата!
Оступилась квочка набік,
Зрозуміла діло,
Оступились і курчатка,
Дивлячись несміло.
Прочитавши цю розмову,
Може, інший погадав:
«Як це може буть, щоб цуцик
Вірші-баєчки складав?»
Отже - склав: списав гарненько,
Мало й помилок зробив,
Лиш велику чорну капку
На папері посадив.
Та дарма! Бо це ж буває
І не з цуциком самим.
Отже ви з нього не смійтесь,
Не пишайтесь перед ним.
Байка ж ось: як ваша ласка,
Можна зараз прочитать
І дізнатися, що може
Мудрий цуцик вам сказать.
БАЄЧКА ПРО ЦУЦИКА І ПРО ЙОГО ПАНІ
Був собі гарненький цуцик -
Чорний ніс, а білі п’яти:
Ціла пазушка біленька
І панчішки білі знати;
На чолі мав проділь білий -
Отакий то був джигунчик.
З нього й сторож був добрячий -
Цілий день дзвенів дзявкунчик!
Господиня двору, пані,
За все те його любила,
Всім сусідам на всі боки
Свого цуцика хвалила:
- Ох, і песик же у мене!
Подивіться, що за врода:
Хутро чорне, п’яти білі,
Прехорошая порода!
А розумний, а слухняний!
Подає уже й хустинку,
Як чужий хто в двір увійде,
Він почує в ту ж хвилинку!
Так-то пані вихваляла...
Але потім незабаром
Наказала так служниці
Перед ранішнім базаром:
Слухай! Ти Бобка сьогодні
Забери з двора з собою.
Став він голосно так гавкать,
Що нема за ним спокою!
Та й негарний став - перістий:
Білі п’яти не до речі.
Особливо проділь довгий
І такі широкі плечі!
Цур йому! Віддай комусь там,
Коли він отак змінився.-
Тут, почувши тую мову,
Песик дуже розгнівився:
- Вибачайте, можна пані! -
Він гукнув.- Я не змінився,
А, мабуть, вам надокучив,
То й негарний вже зробився!
Це ж вам цуцикова байка.
Може, й правда в ній знайдеться;
Може, так воно між людьми
Часто-густенько ведеться,
Що буває хтось «чудовий»,
«Премиленький»! Але згодом
Наче іншим він здається -
Не таким уже «клейнодом»!.. 1
Хто тут винний з двох буває -
Дуже трудно розібрати;
Та, судивши, не завадить
Байку Песика згадати!..
МИКОЛА Й ЛИСКА
У нас Микола є, хлопчина,
Отам в селі його хатина.
Була собі в його й собачка,
Тихенька Лиска неборачка.
Така-то вже вдалась плохенька,
Лагідна та смирненька.
Микола вдачу тую знав
І Лиску часто дратував.
Бо все вона терпіла
(Терпіти, бач, уміла!),
Микола вломить калача
Або смачного плескача
І маслом ще його помаже
Та Лисці здалека й покаже:
- Цю-цю! Цю-цю!.. Ось на тобі!
Бери, бери... бери собі! -
Голодна Лиска прибіжить,
Вертить хвостом та аж тремтить,
Шматочка ласого бажає!
Та хлопець руку одвертає.
А потім знов за штуку цю:
- Цю-цю! Цю-цю!
Ось на, ось на!.. Бери, бери! -
І знов спинатись догори
Почне голодная собачка,
Сердешна Лиска неборачка.
І знов шматочка не здобуде,
Лише свій голод більш розбуде.
А хлопець дивиться, сміється,
Як Лиска біля його в’ється.
Так потішався наш хлопчина,
Та сталась і йому причина!
Одного разу так намучив
Біднячку Лиску, так докучив
Отим дражнінням, що вона
(Якою силою, бог зна!)
Як кинеться вже на Миколу,
Звалила з ніг його додолу,
Штанці новенькії порвала,
До крові литку покусала
І той шматочок
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки, Олена Пчілка», після закриття браузера.