Читати книгу - "Байки, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що тобі про те гадати?
Світ - широкий, всього має…
Він хороший, та - зрадливий;
Хто в його бува щасливий,
Хто нещасний,- він не дбає!..
Краще ж одсторонь держатись,
В світ широкий не пускатись! -
Та шкода було вмовляти!
Хоч казала щиро мати,
Наш метелик не вважав,
Теї ради не приймав.
Він крилечка розправляв…
Полетів у путь простору!..
А якраз на тую пору
Юрба гучная людей,
І дорослих, і дітей,
На луку гулять прийшла
І забаву почала.
Діти бігають, стрибають,
Далі весело гукають:
Ах, метелик!.. Подивіться!..
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий,
Наче квітка, прехороший!
От якби його впіймати
І забрать собі до хати! -
Після втіхи, гуків, скоків
Заходились з усіх боків,-
І метелика зловили,
За крилечка ухопили!..
Уловили, роздивлялись,
Милувались, утішались!
За малу ж якусь годинку,
Впав метелик наш на спинку -
В його ніжки поламані...
А веселая юрба
По луці собі стриба.
За метелика не дбає,
Що на стежці там конає...
Лиш тоді він все збагнув,
Слово щире спом’янув:
- Правда,- мовив нещасливий,-
Світ хороший, та - зрадливий!..
СВИНКА
У пані свинка годувалась.
Ох, тож-то в роскоші кохалась!
В догодонці такій
Жила в маєтку, у якій
Живе не кожная безрога.
Отож Настусенька небога,
Служниця паніна, щораз
Носила свинці тій запас.
А ще до того, що на плечах
Та в цебри Настя доношала,
Сама ще свинка походжала
Та всячину собі збирала.
Вже так - що зналася на речах!..
Тим часом трапилася штучка,
Якої свинка не вживала,
Відколи в пані пробувала.
(Правдива вийшла «закарлючка»!).
Якось до столу щось такеє
Страшенно добреє, смачнеє
З мигдалів кухар готував.
Обрав мигдалі й наскидав
Лушпин додолу він чимало -
Притому ж, звісно, що упало
Штук кілька й зерняток самих.
«Ану ж отсе на сміх
З лушпинням і мигдалі вкупці
Оддам годованці-голубці!» -
Про свинку Настя так міркує,
Так, прибираючи, кепкує,
Докупи ж зернята змела,
В хлівець до свинки однесла.
Звичайно, свинка - уминає!
А Настя, стоячи, й питає:
- Ну, чушко, дякуєш мені
За тії зернята смачні?
Чи не гостинця ж ниньки мала? -
А свинка плямкає помалу:
- Чекай-но, розжую,
То й думку вимовлю свою!
Ну от же! Як тобі сказати?
Чи правду щирую мовляти?
- Авжеж не як!
Звичайно так:
По щирості кажи!
- Так знаєш, Насте, що: біжи
Та жолудів, як вчора, мені дай!
От то поживок, просто рай!
- А, на тебе нещастя! -
Мовляє свинці Настя.-
Мигдалі ти на жолуді міняєш?
- Ет, говори що знаєш!
А я тобі скажу слова давніші,
Бо те одно, що більші,
Та таки й смачніші!
Як іншого «знавця» по щирості спитаєш,
То одповідь таку частесенько спіткаєш.
МИША-ГОРОДЯНКА І МИША-ХУТОРЯНКА
Вийшла Мишка-городянка,
Прехорошая панянка,
Раз у поле погуляти;
А при тім хотіла взнати,
Як там інші сестри Миші,
Польовнички, серед тиші
Проживають,
Пробувають.
Мишка Мишку миттю взнала -
Як селянка працювала,
Колоски собі збирала.
- Помагай біг! - так гукнула
Городянка. Друга вчула,
Розпиталася і в нору
Городянку запросила
По-простому,
По-сільському.
Там вона, бач, наносила
Колосочків, зернят різних,
Корінців усяких пізніх;
І усім тим частувала,
Городяночку приймала,
Городянка призволялась,
Дечому то й дивувалась:
- А се що у вас такеє?
Що ж, воно собі смачнеє…
Зветься як? - І городянка
Набік голову схиляла
Та стекольце, як панянка,
До очей все притуляла.
Побалакали гарненько,
І, як стало вже пізненько,
Городянка швидко встала.
Але подругу новую,
Тую Мишку польовую,
І до себе запрохала.
Отже, якось у неділю,-
В свято, бачте, на дозвіллю,-
Хуторянка на часинку
Подалася до будинку.
Городянка виглядала,
Хорошенько привітала:
- Будь здорова, гостя ждана!
Се гаразд, моя кохана!
Бо якраз панів немає,
Панство десь собі гуляє
На банкеті.-
По сій мові у буфеті
Господиня тая Мишка,
Делікатненька корпишка,
Почала всього шукати,
Все ласеньке добувати.
Повела тоді сестрицю
У найкращую світлицю:
Там на килимі турецькім
Посідали наші Мишки.
І горіхом смачним, грецьким,
Погострила зубки трішки
Тая гостя польова.
Та хіба самі горішки?
О! Була там і халва,
І цукати, й пастила,
Хвиги-миги, марципани,-
Прямо їжа без догани!
Але тільки що розсілись
Та гарненько примостились,
Коли це дзвінок як дзенькне,
На господу всю як бренькне!
Слуги кинулись... І в хату,
В тую пишную палату,
Увійшли і пані, й пан,-
Так і сяяв весь жупан!
Отже, Мишки наші швидко
Повтікали, куди видко!
І сказала хуторничка:
- Прощавай, моя сестричко!
Хай їй цур, оцій палаті!
Я волю у простій хаті
Простим зернятком живитись,
Ніж на всі боки дивитись -
Чи не ввійде хто, не зрушить
Та ногою не придушить!..
Будь здорова, моя любко,
Хай господь тебе боронить,
Я додому йду, голубко,-
Там ніхто у нас не дзвонить!..
НАЙКРАЩІ ДІТИ
(З народного)
В полі совонька літає,
Навдокола поглядає:
Що там видно наоколі,
В небесах та в чистім полі?
Ох! Орел отам
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки, Олена Пчілка», після закриття браузера.