Читати книгу - "Байки, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Понад гаєм все кружляє...
«Орле сизий! - заволала,
В його совонька спитала.-
Що літаєш ти, кружляєш,
Що у гаю ти шукаєш?»
«Я хотів би роздивитись,
Молодими поживитись
Пташенятами якими!»
«Орле!.. Зглянься над моїми
Совенятами малими,
Що зостались там у гаю!
Не займай ти їх, благаю!»
Мова совоньки та мила
Хиже серце зворушила.
«Хай же буде так, як кажеш!
Мовить беркут.- Тільки вкажеш
Ти мені, які там діти
Єсть у тебе, щоб глядіти,
Обминуть їх». «Ох, мій боже! -
То ж тобі сказати може
Мати-совонька, звичайно,
Ту признаку.- От нехай-но,
Як між пташечок дрібніших
Ти побачиш найгарніших,
Щонайкращих, то ж напевне
Мої дітки!» Слово ревне
Вчув орел. І, пам’ятавши
Ту признаку, він, шукавши
Здобич там, у ряснім гаю,
У зеленому розмаю,
Обминав пташок хороших,
Щонайкращих діток гожих.
І поїв він - щонайгірші,
Там були, найпоганіші.
Отже, доленька нещасна!
Помилилась думка красна
Теї совоньки-матусі!
Плаче, бідна, в горі, в тузі:
Бо якраз оті послідки
Та були її то дітки!..
САМА З СОБОЮ...
(З народного)
Донечку матінка заміж оддала.
Доня, прощаючись, в мами питала;
- Мамо, голубонько, в гості до мене
Будете ви та коли пак напевне?
- Буду, дитинонько! Ти ж моя утко!
Тільки не можу сказати, як хутко.
В гості тоді я до тебе прибуду,
Та як отую новину здобуду,
Що говорити сама із собою
Станеш ти в хаті. Тоді я з тобою
Хутко побачусь - приїду у гості;
Вже потурбую старі свої кості!
- Мамо, лебідонько! Господь із вами!
Що ж за причинонька б сталась над нами
В нашій хатині?.. Хіба б заболіла,
Чи пак зовсім би я збожеволіла,
Стала б якоюсь неначе дурною,-
Щоб говорила сама я з собою!
- Вже ж там побачиш сама, чи дурніша
Чи, може, станеш якась розумніша.
Тільки ж мене к собі жди того года,
Лиш як настане отая пригода!
Дивом-дивується смутная доня,
Що за чудная їй сужена доля?
Отже прийшла пак весна і другая,
Має дитину дочка молодая.
Ранком же якось дитя сповиває -
Так-то до нього гуде-промовляє!
Дивиться тільки на неї дитятко,
Те нерозумне мале немовлятко;
Та молодиця на розум багата:
Знай розмовля - розлягається хата!..
Гульк! Аж матуся стоїть коло печі,
Доню свою пак торкає за плечі:
- Що, моя доню, збулася надія?
Отже, казала тобі, що тоді я
В хаті веселій побачусь з тобою,
Як заговориш сама ти з собою!..
МАЛЕНЬКИЙ ВІТРЯЧОК
Маленький вітрячок,
Увесь мов з кулачок,
Помаленьку собі молов
І житечко, й пшеницю,
І всякую пашницю -
Хто з чим би не прийшов.
А біля його близько,
На березі там низько,
Великий млин стояв:
О, той роботу іншу мав!
Чи був він паровий,
Або з турбіною - новий,
А тільки млива мав то так!
Було завізно,- боже як!
Щодня підвод із зерном сила
Край його дожидало.
По одній не бувало!
І борошна з нього возила
Немало тая залізниця,
Та паровая чарівниця
По всіх світах!
Величний страх -
Був млин отой. Одного ж дня
До вітрячка він мову зняв:
- Ну, братику-вітряче.
Життя твоє собаче!
Мізернеє! Крильцятами махаєш…
Ну що собі за втіху маєш
З таким життям?..
- Я знаю сам,-
Одказує на теє вітрячок,-
Що я малий, як робачок…
Та що ж! Усякому своє!
Твоя робота бучна - та й моє
Те працювання не даремне:
Дрібне воно, та тільки ревне!
За працю ж ту подяку, певне,
Складає бідний люд мені
За те, що я служу йому,
Як братові свойму,
Дарма, що силоньки дрібні!
До тебе доступу йому нема,
А я і клуночок прийму, дарма!
Є й люди (мовби вітрячки оті),
Що роблять ділечко в житті
Хоч тихо, помаленько,
Не дивлячись на значного сусіда
І не шукаючи бучного сліду!
ЧАЙКА
З перебитим крилом Чайка сидить на ялині.
Що робити, дума вона, при лихій годині?!
З щирим серцем серед птаства кого тут шукати?
Хто небогу привітає, як рідная мати?..
Сидить Чайка на гілляці, сидячи сумує,
Бо не кожний тугу серця тяжкую почує!..
Де не взявся в ту хвилину Кречет молоденький.
Сів на гілці коло Чайки та її питає,
Чого смутна, невесела, чому не літає?
- Рада б я,- говорить Чайка,- так як ти, літати,
Та крило, бач, перебите - треба вже вмирати!
- Бійся бога,- каже Кречет,- ти повинна жити!
Перебите крило твоє можна залічити.
Нехай бог боронить смерті, як лютої кари,
Як одужаєш, то будеш літать попід хмари.-
Це сказавши, зник той Кречет, через мить вернувся,
Приніс в дзьобі води Чайці, до неї нагнувся,
Дав напиться, знов полинув, зерняток пшениці
Приніс Чайці, як маленькій, недужій дитинці.
Підживилась бідна Чайка: - Превелика дяка
Тобі, Кречете від мене! - Якби ся гілляка
Вдержала б нас вдвох з тобою,- Кречет одмовляє,-
Я б зостався біля тебе; бо хто серце має,
Той не буде їсти, пити і спокійно спати,
Як життя чиєсь нещасне треба рятувати! -
Сидить Кречет біля Чайки, день і ніч воркує,
Носить в дзьобі води Чайці, рибкою годує.
Чайка щиро хвалить бога за велику милість,
А Кречета молодого за сердешну щирість.
Пройде нічка, встане сонце,- радісні, веселі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки, Олена Пчілка», після закриття браузера.