Читати книгу - "Байки, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
От вам і Лиска та плохенька!
От і наука єсть гарненька!
Що і плохого не займай,
Не користай з його терпіння,
Не уживай того дражніння -
Бо є,й терпінню край!
ДРІБНЕНЬКІ ГРУШКИ
Галя з мамою в садочку
Груші в кошичок збирає;
Себто - мама більш пильнує,
Доня ж - тільки помагає.
- Що ж ти, Галочко, минаєш?
Он же, бачиш, у травиці
Ще грушок зосталось зо три.
- То, матусенько, гнилиці!
- А оці дві онде, бачиш?
- То, мамусю, дуже дрібні!
Нащо нам грушки такії?
Та хіба ж такі ми бідні? -
Мама вмовкла та в травицю
Все пильненько поглядає,
Нахиляється й помалу
Груші в кошичок складає.
Літо любеє минуло!
Ох, недовго пробуває!
Десь лиха зима взялася,
Снігом землю укриває!..
Вже й Різдво якось надбігло,
Ось і Свят-вечір у хаті,
Всі клопочуться, радіють
І убогі, і багаті.
На столі і пиріжечки,
І кутя, й узвар укупці -
Все завдяки чи бабусі,
Чи матусеньці голубці!
Тож і Галя коло мами
Їсть узварець, поживає;
З’їла зо дві, зо три грушки
Та уголос і питає:
- Де таких, матусю, добрих
Грушечок оце достала?
- А се тії,- каже мама,-
Що в садочку ти минала!..
КОТИК ТА КУХАР
Якось-то кухар знакомитий,
Обід зваривши смаковитий,
Побіг близенько у крамничку,
Либонь, купить якусь дрібничку.
А може, й чарочку смикнуть
(Любив часами він черкнуть!).
А при своїй всілякій справі
Покинув котика на лаві,-
Либонь на теє, щоб стеріг.
А котик зараз і побіг
Та плиг на діл,
Після на стільчик та на стіл;
Сюди-туди він там метнувсь,
Аж поки м’ясива дочувсь…
Вернувся кухар за хвилину -
І бачить він таку картину:
Котусь коханий примостивсь,
Голівкою на бік схиливсь
І гарненько курча вминає
(Крильця одного вже немає!)…
Тут кухар наш почав гукать,
Котові дорікать:
- А, харцизяко ти, злодюго!
Ах, капосний же ти котюго!
Ну як же можна так робить,
Так по-злодійському чинить?
Та я ж на тебе так звірявсь,-
А ти мерщій на стіл забравсь,
Потяг курчатко щонайкраще!
Ах, безсоромцю, ах, ледащо! -
Тож кухар наш так дорікає,
А котик слуха та вминає…
Поки ж то кухар все довів,
То котик геть курчатко з'їв!..
Гай-гай! Було ж не тратить слова,-
Потрібна тут була не мова!
Узяв би котика за хвіст
Та й скинув швидше на поміст!
ГНІДКО ТА СІРКО
Якось об ранішній порі
В господаря Петра в дворі
Сірко озвався до Гнідка:
- Бач, правдонька яка
На світі божому панує!
Тебе господар як шанує:
Тобі і сіна, і вівса
Дає, хоч ти й не просиш,
В тебе заплетена й коса
Із гриви, ще й попону носиш.
Куди, яка догода!
А за що? З’їв собі, напивсь
Та й ляжеш, як колода!
А я! На лихо я вродивсь!
Чи хто за мене дбає,
Чи хто про те згадає,
Що може б винести Сіркові
Поснідати гарненько,
Або налить відро повненько
Помийок, щоб були готові,-
Про це ні гадки. Що-небудь
Сіркові кинуть - от і край:
Чи кістку, чи сухар дадуть,-
На краще не вповай!
Тим часом, хто весь двір глядить,
За ким господар міцно спить?
Усе - Сірко! Все я гляжу,
Усе добро я стережу,-
У клуні, і в коморах,
І на току, й в оборах!
Усе я доглядаю.
На всю оселю калатаю! -
Озвавсь на те й Гнідий:
- Який же ти чудний!
Та що ж би ти тут доглядав,
Біля чого б ти калатав,
Коли б то я не працював?
То ж я на полі й сіножаті
Роблю з господарем. І в хаті
Тепленько з тих дровець,
Що я господарю в хлівець
Вожу запряжений, оце
Тобі моє і слово все.
Про те гарненько погадай
І більш мені не дорікай!
СНІГИР ТА ЩИГЛИК
Снігирчик бідний у сильце попався,
А Щиглик-молодець,
Той жвавий джигунець,
Дививсь на його та сміявся:
- Оце так мудрагель з тебе!
Ну як-таки не вгледіти себе,
Біди не встерегтись!
Щоб так в лиху попасти штучку,
Як в ятір ловлять ту дурную щучку!
Се бачив я колись,
Такого цілий вік боявся,-
Ось бач, і не попався! -
Так Щиглик промовляє
Та все собі стрибає.
Аж гульк!.. Ох, лишенько тяжке!
Се що таке?!
В якусь-то сіточку Щигол ускочив
(Немов собі наврочив!).
Тепера сіпає і сяк і так,
Не вирве ніжки вже ніяк!
Хоч борсався й мотався,
Та в сіточці остався.
Ото тобі, козаче:
Із лишенька чужого,
Із горенька тяжкого
Не смійся, небораче!
МЕТЕЛИК
Раз метелик мовив так:
- Шкода, мамо, моїх літ!
Полечу лиш я у світ.
Що ж отак тут пробувати
У кущах і не видати
Світа божого ніяк!
А таки ж бо я юнак!
Треба світа повидати
Та й себе десь показати.
Як мене побачать люди,
От-то втіхи з мене буде!
Бо таку хорошу вроду
Ще не бачили ізроду!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки, Олена Пчілка», після закриття браузера.