BooksUkraine.com » Класика » Українські казки 1, Народна творчість 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки 1, Народна творчість"

120
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Українські казки 1" автора Народна творчість. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Українські казки 1, Народна творчість» була написана автором - Народна творчість, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Класика".
Поділитися книгою "Українські казки 1, Народна творчість" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:





Казки про тварин





РУКАВИЧКА



Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.


От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:


- Тут я буду жити!


Коли це жабка плигає та й питає:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка. А ти хто?


- Жабка-скрекотушка. Пусти й мене?


- Іди!


От уже їх двоє. Коли біжить зайчик, прибіг до рука­вички та й питає:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?


- А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!


- Іди!


От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?


- А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!


- Та йди!


Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?


- Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!


- Та вже йди!


Уліз і той,- уже їх п’ятеро. Де не взявся,- біжить кабан:


- Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?


- Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!


- Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?


- Та вже влізу,- пустіть!


- Та що вже з тобою робити,- йди!


Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:


- А хто, хто в цій рукавичці?


- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?


- Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пу­стіть і мене!


- Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?


- Та якось будемо.


- Та вже йди, тільки скраєчку!


Уліз і ведмідь - семеро стало. Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.


Коли це дід оглядівся, - нема рукавички. Він тоді на­зад - шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, біг­ла, бачить - лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: "Гав-гав-гав!»


Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,- так усі й порозбігалися лісом.


Прийшов дід та й забрав рукавичку.






КОЛОБОК



Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба - й їсти нічого. Дід і каже:


- Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошен­ця та спечи мені колобок.


От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і по­клала на вікні, щоб простиг. А він з вікна - та на призьбу, а з призьби - та на землю, та й побіг до­рогою.


Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.


- Колобок,- каже,- колобок, я тебе з’їм!


А він каже:


- Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні за­співаю.


- Ану, якої?





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік,


Так і од тебе втечу!





Та й побіг. Біжить та й біжить,- зустрічає його вовк.


- Колобок, колобок, я тебе з’їм!


- Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.


- Ану, якої?





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік,


Так і од тебе втечу!





Та й побіг. Знову біжить та й біжить,- зустрічає його ведмідь.


- Колобок, колобок, я тебе з’їм!


- Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні за­співаю.


- Ану!





- Я по коробу метений.


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік,


Так і од тебе втечу!





Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з ли­сичкою.


- Колобок, колобок, я тебе з’їм!


- Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні за­співаю.


- Ану, якої?





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений,-


Як од баби та од діда втік»


Так і од тебе втечу!





- Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.


От він і сів та й давай співати:





- Я по коробу метений,


На яйцях спечений...





А лисичка його - гам! Та й проковтнула.






ЦАП ТА БАРАН



Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі - куди цап, туди й баран: цап на город на капусту - і баран туди, цап у сад - і баран за ним.


- Ох, жінко,- каже чоловік,- проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться.


- А забирайтесь, цапе й баране, собі абикуди, щоб вас не було у мене в дворі!


Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли.


Ідуть та ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а цап сміливий, та не дужий:


- Бери, баране, голову, бо ти дужий!


- Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий!


Узяли вдвох і вкинули в торбу.


Ідуть та ідуть, коли бачать - у полі горить вогонь.


- Ходімо туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються:


- А здорові, молодці!


- Здорові! Здорові!..- зраділи вовки,- Ще каша не кипить - м'ясо буде з вас.


Тут цап злякавсь, а баран давно вже злякався. Цап надумавсь:


- А подай лишень, баране, оту вовчу голову!


Баран і несе.


- Та не цю, а подай більшу, - каже цап.


Баран знову цупить ту саму.


- Та подай ще більшу!


Тут уже вовки злякались; стали думати-гадати, як звідси втікати. «Бо це,- кажуть,- такі молодці, що з ними й голови збудешся,- бач, одну по одній вовчі голови тягають!» Один вовк і починає:


- Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,- піду я по воду.


Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відтіля втікати:


- Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!


Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:


- Ось піду лишень я, так я їх прижену!


Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап і

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки 1, Народна творчість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки 1, Народна творчість"