BooksUkraine.com » Класика » Українські казки 1, Народна творчість 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки 1, Народна творчість"

116
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Українські казки 1" автора Народна творчість. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:
у ліс та й почав:

- Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!


Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:


- Нащо ж ти такого нарубав!


- Коли воно таке рубається!


- А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?


- Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»


- Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!


Пішла вона.


А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах,- ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!»


Приходить лисичка...


- Ну, стривай, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!


Та й побігла шляхом. Біжить, коли це іде валка запізнілих чумаків з рибою.


Вона впала серед шляху і ноги відкинула - притаїлась, мов нежива.


Чумаки зараз її й побачили:


- Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!


Обступили її, перевертають. Треба взяти - дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили.


Ідуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибку з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.


Зирк - аж вовк-панібрат біжить.


- Здорова була, лисичко-сестричко!


- Здоров!


- А що це ти робиш, лисичко-сестричко?


- Рибку їм.


- Дай же й мені!


- Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!


- Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!


- Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.


- Спасибі за науку!


Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...


- Ловись,- каже,- рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все все велика!


Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:


- Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!


А вовк:


- Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?


- Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!


- Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!


Ворухнув вовк хвостом - важко вже. А лисичка:


- Ото вже рибка почала чіплятися.


Трохи згодом:


- Ану, вовчику, тягни!


Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки,- не витягне. А вона його ще й лає:


- А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,- от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати,- побіжу покличу людей.


Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає:


- Ідіть,люди, вовка бити! Ідіть, люди, вовка бити!


Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити!


А лисичка тим часом ускочила в одну хату,- нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу незамішєну покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто - та в поле... Коли дивиться - вовк насилу лізе,- добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її:


- А,- каже,- така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!


А вона:


- Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече,- так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!


- Та я й сам нездужаю!..


- Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..


- То сідай уже, що з тобою робити...


Вона залазить йому на спину, вмощується та так стогне.


Повіз її вовк. От вона їде та все приказує:


- Битий небиту везе! Битий небиту везе!


- Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?


- Та то я кажу: битий биту везе.


А сама знов нищечком:


- Битий небиту везе!


От довіз він її до хатки:


- Уставай, лисичко, доїхали!


Вона тоді плиг з вовка та:


- Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!


Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:


- Битий небиту привіз!


Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки - не влізе.


- Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила!


Та й потяг додому.


А лисичка живе та курей ловить.






ПАН КОЦЬКИЙ



В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,- нехай в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:


- Що ти таке?


А він каже:


- Я - пан Коцький.


Лисичка каже:


- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.


Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати - та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.


От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:


- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.


А вона йому:


- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!


Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, - та й кажуть:


- А зготуймо обід!


І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:


- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.


Дикий кабан каже:


- А я піду по буряки та картоплю.


Ведмідь:


- А я меду принесу на закуску.


Заєць:


- А я капусти.


От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.


Ведмідь каже:


- Я не підбіжу, як доведеться тікати.


Кабан:


- А я теж неповороткий.


Вовк:


- Я старий уже і трохи недобачаю.


Тільки зайчикові й приходиться. Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:


- А чого ти прийшов?


- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки 1, Народна творчість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки 1, Народна творчість"