Читати книгу - "Українські казки 1, Народна творчість"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:
- Нащо ж ти такого нарубав!
- Коли воно таке рубається!
- А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?
- Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»
- Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!
Пішла вона.
А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах,- ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!»
Приходить лисичка...
- Ну, стривай, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!
Та й побігла шляхом. Біжить, коли це іде валка запізнілих чумаків з рибою.
Вона впала серед шляху і ноги відкинула - притаїлась, мов нежива.
Чумаки зараз її й побачили:
- Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!
Обступили її, перевертають. Треба взяти - дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили.
Ідуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибку з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.
Зирк - аж вовк-панібрат біжить.
- Здорова була, лисичко-сестричко!
- Здоров!
- А що це ти робиш, лисичко-сестричко?
- Рибку їм.
- Дай же й мені!
- Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!
- Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!
- Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.
- Спасибі за науку!
Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...
- Ловись,- каже,- рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все все велика!
Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:
- Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!
А вовк:
- Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?
- Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
- Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!
Ворухнув вовк хвостом - важко вже. А лисичка:
- Ото вже рибка почала чіплятися.
Трохи згодом:
- Ану, вовчику, тягни!
Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки,- не витягне. А вона його ще й лає:
- А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,- от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати,- побіжу покличу людей.
Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає:
- Ідіть,люди, вовка бити! Ідіть, люди, вовка бити!
Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити!
А лисичка тим часом ускочила в одну хату,- нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу незамішєну покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто - та в поле... Коли дивиться - вовк насилу лізе,- добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її:
- А,- каже,- така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!
А вона:
- Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече,- так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!
- Та я й сам нездужаю!..
- Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..
- То сідай уже, що з тобою робити...
Вона залазить йому на спину, вмощується та так стогне.
Повіз її вовк. От вона їде та все приказує:
- Битий небиту везе! Битий небиту везе!
- Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
- Та то я кажу: битий биту везе.
А сама знов нищечком:
- Битий небиту везе!
От довіз він її до хатки:
- Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плиг з вовка та:
- Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:
- Битий небиту привіз!
Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки - не влізе.
- Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила!
Та й потяг додому.
А лисичка живе та курей ловить.
ПАН КОЦЬКИЙ
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,- нехай в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
- Що ти таке?
А він каже:
- Я - пан Коцький.
Лисичка каже:
- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати - та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому:
- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!
Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, - та й кажуть:
- А зготуймо обід!
І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
- А я піду по буряки та картоплю.
Ведмідь:
- А я меду принесу на закуску.
Заєць:
- А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
- Я не підбіжу, як доведеться тікати.
Кабан:
- А я теж неповороткий.
Вовк:
- Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться. Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
- А чого ти прийшов?
- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки 1, Народна творчість», після закриття браузера.