BooksUkraine.com » Класика » Українські казки 1, Народна творчість 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки 1, Народна творчість"

121
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Українські казки 1" автора Народна творчість. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:
Нарешті побачили озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.

Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли б залізти у воду, але бояться... Аж ось помітили у воді таких, як вони, кота й курочку.


- Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?


І поскакали у воду... Але нараз почали тонути. Лиш з бідою вибралися на берег.


Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:


- Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі.


А курочка собі:


- І я не буду дурна лізти більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.


При цьому зібралися і йдуть додому. Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами.


- Се моя купіль! Сто раз ліпша, як вода!


А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.


- Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.


І від того часу гуси купаються у воді, коти миються на печі, а кури порпаються в поросі.


А хто не вірить, най перевірить!






ХВАЛЬКУВАТА МУХА



Раз тягнули чотири волики тяженький плуг вечором з поля додому. Тягнуть вони, тягнуть; аж надлітає уперта муха, сідає собі поважно на ріг одного вола і їде з ним помаленьку. Надлітає тим часом друга муха і питає ту, що сидить на розі вола:


- А ти звідки їдеш, сестро?


- З поля,- відповідає та,- цілий день орала з волами, аби люди мали хлібця досить!


Що варт такий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?..






РАКОВА СКОРА РОБОТА



Колись іще, як дріжжі були такі ріденькі, як водичка, так рак пішов по дріжжі і ходив сім літ. От прийшов він додому, став через поріг перелазить, упав і глечик з дріжжами розбив та й каже:


- Скора робота, так нагла смерть!






ХИТРИЙ ПІВЕНЬ



Півень, тріпочучи крилами, злетів на пліт і почав на все горло кукурікати. З сусіднього лісочка підкралася лисичка.


- День добрий! - гукнула вона.- Почула, як ти гарно кукурікаєш. Чудовий у тебе голос. Тільки не знаю, чи вмієш ти так співати, як співав твій батько.


- А як же співав мій батько?


- Він на одній нозі ходив по плоту і, заплющивши одне око, так гарно кукурікав, що й ну...


- І я зможу! - сказав півень, випрямився, заплющив око і почав кукурікати.


- А чи зможеш ти стояти на одній нозі і, заплющивши очі, співати?


- Зможу! - крикнув півень.


Та тільки заплющив він очі, як лисиця підскочила і схопила його.


Понесла лисиця його в ліс і хотіла вже з’їсти, а він і каже:


- Твоя мати не так робила!


- А як же вона робила? - спитала лисиця.


- Схопивши півня, вона, перш ніж розірвати його, мала звичку співати.


- Я вся вдалася в матір! - промовила лисиця.


Заплющивши очі, вона почала щось шепотіти.


Півень тільки цього й чекав: змахнув крилами, злетів і сів на дерево.


- Ось тобі й маєш, півень мене перехитрив,- облизавшись, промовила лисиця, зітхнула і голодна подалася в ліс.






ЛИСИЧКА ТА ЖУРАВЕЛЬ



Були собі лисичка й журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі!


Кличе лисичка журавля до себе в гості:


- Приходь,- каже,- журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе - як для себе.


От приходить журавель на ласкаві запросини.


А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:


- Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику!


Журавель до кашки - стукав, стукав дзьобом по тарілці - нічого не вхопить.


А лисичка як узялася до страви - лизь та лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вилизькала.


Вилизькала та до журавля:


- Вибачай, журавлику,- що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.


- То спасибі ж,- мовить журавель.- Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.


- А прийду, журавлику, прийду, лебедику!


На тому й розійшлися.


От уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої-то смачної страви: узяв і м’яса, й картопельки, й бурячків - усього-всього, покришив дрібненько, склав у глечичок з вузькою шийкою та й каже:


- Призволяйся, люба приятелько, не соромся!


От лисичка до глечика - голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити... Нічого не вдіє!


А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку-помаленьку - та й поїв, що наварив. А тоді й каже:


- Оце ж,- каже,- вибачай, лисуню, що мав, то тим і приймав. Та вже більше нічого не маю на гостину.


Ох і розгнівилася ж лисичка! Так розсердилася, що й подякувать забула, як годиться, чемним бувши.


Так-то їй журавлева гостина до смаку припала!


Та від того часу й не приятелює з журавлями.






ЛИСИЧКА, ТИКОВКА, СКРИПКА ТА КАПКАН



Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде.


Аж біжить лисичка.


- Бач,- каже,- реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!


Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.


- Іч,- каже,- ще і проситься! І не просись, бо не пущу!


От як тиковка вже набралась води та й лисичку тягне у воду.


- Бач, яка,- каже.- То просилась, а це шуткує. Пусти-бо!


Насилу вона вирвалась.


От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку.


- Бач,- каже лисичка,- ангельський голосочок, так чортова думка.


Та й обмина її.


Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.


- Бач,- каже,- які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна.


Тільки сіла, а капкан її за хвіст.


- Бач, яке,- каже,- ще й держе!


Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.


- Дивись, ще, може, і бить буде!


А той чоловік узяв її та й забрав.







ЯК ЗАЄЦЬ ОШУКАВ ВЕДМЕДЯ



Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дужий та лютий!.. Піде було по лісі і душить та роздирає все, що здибає.


Ліс був великий, і звірини в ньому багато, та проте страх пішов на всіх. Адже так і року не мине, а в цілому лісі душі живої не лишиться, коли бурмило буде так господарювати.


Рада в раду, присудили звірі вислати до ведмедя посланців і сказати йому: «Вельможний пане ведмедю! Що ти так

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки 1, Народна творчість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки 1, Народна творчість"