BooksUkraine.com » Класика » Українські казки 1, Народна творчість 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки 1, Народна творчість"

116
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Українські казки 1" автора Народна творчість. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:
каже до барана:

- Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня забратись.


Поїли швиденько, та тільки їх і бачили. А тим часом роздумавсь перший вовк:


- Е, чи не сором нам трьом та цапа й барана боятися! Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!


Прийшли, аж ті добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побігли та на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана догнати.


Йшли, йшли і найшли їх на дубі. Цап сміливіший - ізліз аж на верх, а баран несміливий - то нижче.


- От лягай,- кажуть вовки ковтунуватому вовкові,- ти старший, то й ворожи, як нам їх добувати.


Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить! Не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап - сміливий, не став роздумувати, як закричить:


- Подай мені ворожбита!


Вовки як схопилися, аж пил по дорозі закурився. А цап та баран пішли в поле, зробили курінь та й живуть там.






ТЕЛЯТКО, КАБАН, ПІВНИК, КАЧУР ТА ВОВКИ



Був собі дід та баба. Було в них голе телятко.


Каже баба:


- Завези, діду, в ліс.


Дід каже:


- Та лучче б викормили та зарізали б.


- Я не хочу, завези та й годі!


Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.


Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його кабан:


- Драстуй, голе телятко!


- Драстуй, кабане!


- Куди ти йдеш?


- Куди очі, туди й шлях.


- Ходімо разом.


Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:


- Голе телятко і кабан, підождіть!


Підождали.


- Драстуй, голе телятко!


- Драстуй, півнику!


- Куди ви йдете?


- Куди очі, туди й шлях.


- Ходімо разом.


- Ну, ходім.


Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:


- Голе телятко і кабан, і півник, підождіть! Підождали.


- Куди ви йдете?


- Куди очі, туди й шлях.


Ну, ходімо разом.


- Ходім.


Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:


- Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть!


Підождали.


- Куди ви йдете?


- Куди очі, туди й шлях.


- Ходімо разом.


Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А той зарився у листя й лежить.


- Кабане, давай будем хатку робить.


- Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й буду лежать.


Пішло воно. Пішло до півника:


- Драстуй, півнику!


- Драстуй, голе телятко!


- Гайда, будем хатку робить.


- Я не хочу,- каже півник,- я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.


Пішло голе телятко до качура:


- Драстуй, качуре!


- Драстуй, голе телятко!


- Давай будем хатку робить.


- Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.


Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:


- Драстуй, шило!


- Драстуй, голе телятко!


- Давай будем хатку робить.


- Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.


Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зро­било хатку, піч, двері. Почало топить: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), бі­жить кабан:


- Голе телятко, одчини!


- А-a-a! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!


- Одчини, бо я тобі хатку розрию!


Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить пів­ник:


- Голе телятко, одчини!


- А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..


- Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!


Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур:


- Голе телятко, одчини!


- A-а! Як я казало, що хатку робить, то ти не хотів!..


- Одчини, бо я тобі хатку розкахкаю!


Думає голе телятко: «Наробить качур крику, при­біжать звірі, пропаду. Треба одчинить». Одчинило. То­плять вони. Ще скаче й шило:


- Голе телятко, одчини!


- А як я казало: «Хатку робить», то ти не хотіло!..


- Одчини, бо я тобі хатку розколю!


Одчинило. Уже вони усі зібрались...


От прийшло два вовки. Поставали вовки під дверима та й слухають: є добра мишоловка. Один каже:


- Лізь ти.


- Ні, ти йди вперед.


Поліз один. Як побачило голе телятко та кабан, та шило! Як пужне те голе телятко рогами, кабан зубами, а шило як заженеться у вовка по саму колодочку.


А півень кричить:


- Подай його сюди!


А качур кричить:


- Так! Так! Так!..


Насилу вирвався вовк ізвідти: і поколений, і погри­зений. Ще й півень кричить:


- Подайте його сюди!..






ПІВНИК І ДВОЄ МИШЕНЯТ



Жили собі двоє мишенят - Круть та Верть і півник Голосисте Горлечко. Мишенята, було, тільки й знають, що танцюють та співають. А півник удосвіта встане, всіх піснею збудить та й до роботи береться. Ото якось підмітав у дворі та й знайшов пшеничний колосок.


- Круть, Верть,- став гукати півник,- а гляньте-но, що я знайшов!


Поприбігали мишенята та й кажуть:


- Коли б це його обмолотити...


- А хто молотитиме? - питається півник.


- Не я! - одказує одне мишеня.


- Не я! - каже й друге мишеня.


- Я обмолочу,- каже до них півник. І взявся до роботи. А мишенята й далі граються.


От вже й обмолотив півник колосок та й знов гукає:


- Гей, Круть, гей, Верть, а йдіть гляньте, скільки зерна я намолотив!


Поприбігали мишенята.


- Треба,- кажуть,- зерно до млина однести та борошна намолоти.


- А хто понесе? - питає півник.


- Не я! - гукає Круть.


- Не я! - гукає Верть.


- Ну, то я однесу,- каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов.


А мишенята собі одно скачуть - у довгої лози граються. Прийшов півник додому, знов кличе мишенят:


- Гей, Круть, гей Верть! Я борошно приніс.


І поприбігали мишенята, пораділи:


- Ой півничку! Вже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти.


- Хто ж міситиме? - питає півник. А мишенята й знов своє:


- Не я! - пищить Круть.- Не я! - пищить Верть.


Подумав, подумав півник та й каже:


- Доведеться мені, мабуть.


От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печі нагоріло, посадив пиріжки.


Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють.


Аж ось і спеклися пиріжки, повиймав їх півник, виклав на столі.


А мишенята вже й тут. І гукати їх не треба.


- Ох, і голодний я! - каже Круть.


- А я який голодний! - каже Верть.


Та й посідали до столу. А півник і каже:


- Стривайте-но, стривайте! Ви мені перше скажіть, хто найшов колосок.


- Ти,- кажуть

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки 1, Народна творчість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки 1, Народна творчість"