Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Це сталося на вечірці в честь Нового року. Ясмін довго вагалася, чи варто їй іти, та це був останній рік з групою. Вона хоч і не стала зовсім своєю, проте одногрупники в більшості їй подобалися.

Красунчик Стас вкотре задів її руку плечем, і Ясмін вкотре смикнулася вбік. Хлопець цього не помітив, продовжуючи тримати в руках склянку з коктейлем, й розповідаючи другу про новий мотоцикл. Слова ледь долітали до вух через голосну музику.

Отакою Ясмін завжди й була для оточуючих. Непомітною… хоча це нітрохи не турбувало, доки справа не стосувалася сімʼї.

— Лишилося пʼять хвилин до Нового року! Ходімо пудрити носи, — озвалася Ліна до дівчат навпроти й ті, пʼяно підтанцьовуючи й сміючись, сховалися з виду.

Група часто збиралася на спільні туси, от тільки Ясмін не вміла вільно спілкуватися, була трохи замкнутою, тому рідко наважувалася розділити веселощі з усіма. Та додому на свято не поїхала, бо мама знову зійшлася з вітчимом, а залишатися самій не хотілося.

Клубна музика дошкуляла вухам, як набридлива муха, склянка з коктейлем у долоні ніяк не порожніла, а поряд сидів Стас, від якого так приємно пахло, що паморочило у голові.

Ясмін би може теж пішла з дівчатами, якби не він. Бо довелося б попросити парубка встати, а для цього треба було б привернути до себе увагу, схилитися до самого його обличчя, піднести вуста до вуха й прокричати прохання. Ні! Вже краще посидить!

Мало хто з одногрупників залишився за столом. Більшість вільно рухалася на танцполі, хтось курив на вулиці, а хтось потягував напої біля бару.

Ясмін теж би, мабуть, давно вже встала, якби не раптове сусідство Кириленка, що ледь не затис її у кутку і більше не помічав. Якби це був хтось інший, будь-хто! Та це був Стас…

Від нудьги Ясмін рахувала дівчат у червоному. Сукня однієї білявки була настільки короткою, що під час особливо розкутих рухів було видно її білизну. Виставляла на показ себе незнайомка, та щоки чомусь пашіли у Ясмін.

— Десять… Девʼять… Вісім…

В останню хвилину й ліпший друг Стаса кудись подівся. Погляд сам вчепив довгу фігуру Влада неподалік, який обіймав милу дівчинку Аллу з їхньої групи. Ще трохи далі були дівчата, які теж з кимось обіймались. Ох вже ці традиції з поцілунками!

— Шість… П'ять… Чотири…

Ну от. Цей Новий рік зустріне сама, бо так і не наважилася попросити зірку потоку випустити її. До речі! Погляд знову вткнувся в дуже плече, обтягнуте білою футболкою. А він чому тут сидить? З групи більше ж нікого немає за столиком?

Так раптово відчула погляд на своєму обличчі, що час застиг на секунду. Крізь нього, ніби крізь вату, пробирався шум і гамір, а також щільний рій голосів, які вели відлік останнім секундам року.

— Ооо. І ти тут? Як вчасно.

Це він їй?

— Три… Два… Один…

Стас раптом зробив те, про що навіть думати собі не дозволяла. Підчепив пальцями її підборіддя, трохи підняв догори й з абсолютно байдужим виглядом потягнувся до губ.

Німий крик застряг у горлі. Навіть не подумала опиратися. Як і відповісти на поцілунок.

Усі в групі робили це кожнісінького року. Всього лишень весела традиція — поцілувати того, хто поряд під бій курантів і розділити з ним радість приходу Нового року. Усі, окрім Ясмін. Вона не те щоб була проти, та цілувати старосту, яка завжди мала відсторонений і навіть трохи грізний вигляд, ніхто не поспішав. До цього моменту.

Ясмін все чекала, коли її серце перестане так калатати, чи коли вже нарешті відсторониться Стас, але ні те, ні інше не поспішало полегшувати її стан.

Не вірила! Просто не вірила, що все відбувається насправді. Та вони й кількома реченнями за чотири роки не обмінялися… З чого б красунчику Станіславу, за яким ледь не кожна спідничка в універі бігає, цілувати її? Нічим непримітну Ясмін?

Теплі пальці ледь смикнулися на підборідді, а тоді дотик став відчутнішим і долоня повністю лягла на щоку, притискаючи міцніше до мʼяких губ, які пʼянили більше, ніж алкоголь. В носі залоскотав запах солодко-терпких парфумів, а тоді все скінчилося.

Темні очі Стаса були геть пропащі, до чорноти глибокі й такі гріховні, що кидало в жар.

Хлопець повільно прибрав руку, та очей не відводив. Мовчав. І Ясмін мовчала. Обоє важко дихали.

Хотілося сховатися, та хоч би під стіл, от тільки як це потім пояснити? Пробач, та я згубила телефон, треба глянути. А разом з ним і серце пошукати, бо вилетіло з клітки пораненою пташкою. Загубиться ж десь, дурне!

Ясмін не була закоханою. З першого погляду ще на першому курсі твердо вирішила не піддаватися чарам загального улюбленця, бо не відносила себе до дівчат, які змогли б його зацікавити. І їй, начебто, вдавалося. До цього моменту…

Великі круглі окуляри в чорній оправі ховали не лише її думки від сторонніх людей, а й приховані страхи, і навіть невпевненість у собі. Добре ховали, так одразу й не скажеш, що Ясмін не з байдужості не заводить ні з ким близьких стосунків, а зі страху бути неприйнятою.

Так, вона не була закоханою, та це не завадило зрадницьким мурахам вільно гуляти по тілу, коли рука хлопця знову опинилася поряд, а довгі жилясті пальці трохи потягнули за волосся, перекинуте через плече.