Читати книгу - "Від долі не втечеш: СвІтлячок, Олеся Глазунова"

Світлана сяяла, наче нова копійка. Лишень вчора вона розмістила своє оголошення про послуги електрика, як вже сьогодні отримала шикарну пропозицію. Їй зателефонував якийсь чоловік та попросив під'єднати до генератора гірлянди у вигляді невеликих стильних лампочок. Він також попросив придбати ті гірлянди. Завбачливо скинув фото, який вигляд мають ті лампочки, та наперед розрахувався за роботу ще й за подвійним тарифом. Обіцяв ще зверху дати, якщо все буде добре та вчасно виконано.

Світлана аж заверещала від задоволення, коли на її рахунок прийшла чимала сума грошей. Дівчина думала, що чоловік наражав себе на ризик. Бо, хто знає, а, можливо, вона не така порядна, просто привласнила б собі гроші і зникла. Але ж Світлана не така. Вона відповідальна та чесна.

Дівчина чимчикувала до магазину, щоб придбати ті гірлянди, які попросив замовник.

Це ж треба? Замовник! А вона – сама собі директор і цінний працівник.

Світлана завжди звикла розраховувати виключно на себе і була щаслива, що збулася її заповітна мрія.

Вона закінчила коледж і отримала диплом. Світлана не якась там перукарка, майстер манікюру чи продавчиня, а дівчина-електрик. Омг, це так романтично! Вона мріяла про те, що буде освітлювати квартири, будинки та маєтки. Що буде нести світло знань (без світла занадто важко отримувати знання, перевірено на практиці) у дитячі музичні школи, університети, бібліотеки. Що саме завдяки її роботі будуть сяяти софіти у Львівському оперному театрі, Сіднейській опері. Світлана навіть уявляла, що саме вона зможе врятувати пасажирів круїзного лайнеру, який застряг у провінційному порту через проблеми з охолодженням головних двигунів, вправно виконавши свою роботу.

Вона – електрик ІІ розряду. Електрикиня!

Світлана обрала цю професію, бо її дідусь був електриком. З самого малечку вона знала, де плюс, а де мінус, для чого потрібне заземлення та чому не можна у розетки запихати шпильки. Усі родичі та друзі називали Світлану Світлячком. Не через те, що одного разу вона сплутала дроти і її добряче вгамселило струмом, що її біляве та пухнасте волосся стало ще об'ємнішим, а тому, що вона світилася добром із середини та частенько вмикала свою обеззброюючу усмішку.

Дівчина дістала свій смартфон та ще раз поглянула на геолокацію, яку надіслав клієнт. Потрібно було їхати у іншу частину Житомира.

– Яна Гамарника 13. О, чудово, тут і зупинка тролейбуса поруч, – бубоніла собі під ніс дівчина.

Світлана швидко придбала необхідне приладдя, додатково взяла подовжувач, бо гріх було не купити, ще й за акційною ціною. Дівчина взяла чек, щоб потім пред'явити замовнику.

У тролейбусі було малолюдно, Світлана зайняла місце біля вікна та слідкувала за стрілочкою на GPS навігаторі.

Ще здалеку дівчина побачила білий паркан та високі дерева за ним. Навігатор повідомляв, що вона дісталася місця призначення.

– Це якийсь жарт? – мовила сама до себе. – Це куди мені ці гірлянди чіпляти? Небіжчикам темно? Чи я повинна організувати комусь світло в кінці тунелю?

Жарти жартами, але Світлана пройшла вздовж паркану. Тут були поодинокі будиночки. На стіні одного з них вона побачила табличку з номером 11, пройшла трохи далі та помітила цифру 9.

– Так, мені в іншу сторону. Не може бути! – дівчина переглянула ще раз адресу в повідомленні замовника. – Угу, весело люди живуть. Це що, тепер мода така: в останню путь зі спецефектами, а трунар буде жонглювати лопатами, наче булавами? – намагалася підбадьорити себе, але щось не дуже виходило.

Дівчина вирішила йти далі, десь же мав бути наступний номер будинку. Та ще й 13, хай йому грець! Пройшовши далі, дівчина побачила невелику церкву, на якій висіла табличка: вулиця Яна Гамарника, 15.

– Якщо я пройшла будинок під номером 11, а на церкві зазначено цифру 15, то будинок під номером 13 точно має бути на території кладовища, – роздумувала дівчина.

Світлана побачила, що з церкви вийшов священик і вирішила запитати у нього, можливо, він зможе їй допомогти.

– Добрий день! Ви не підкажете, як мені знайти будинок під номером 13?

– Добрий день! Наша церква має номер 15, а на найближчих будинках зазначено номери 11 та 9. Раніше тут стояв будинок під номером 13, але він був такий старий і древній, що, напевно, вже його й немає, – намагався допомогти батюшка.

– Дякую. Буду шукати. А ви не підкажете, де я можу переодягнутись? – дівчина не хотіла ходити по старому кладовищу у новеньких джинсах. Вона мала з собою робочий одяг, який тут точно їй стане у нагоді.

– За церквою, біля підвалу, є вбиральня. Там можете й переодягнутися.

– Дякую. На все добре, – відповіла дівчина.

– Янгола-охоронця тобі, дитино, – сказав священик та пішов а своїх справах.

У неї промайнула ідея розвернутися і піти, але вона вже отримала гроші. Десь же має бути будинок, куди терміново необхідно провести світло, ну не в труну ж?