Читати книгу - "Страж ЗабутоЇ Клятви , Arachne "

Позаду почулися кроки, і Люцій, старійшина села, тихо підійшов до Огра. Його обличчя було осяяне легкою усмішкою, але в очах читалася втома. Цей ритуал був не менш важким для нього, як і для Огрома. Люцій довго дивився на нього, ніби оцінюючи зміни, що відбулися.

— Весь світ відчуває, що ти змінився,— сказав старійшина, дивлячись на Огра. - І ми всі вдячні тобі за це. Тепер ти став чимось більшим, ніж просто захисником села. Ти став частиною землі, частиною нашого світу.

Огр не одразу відповів. Його думки лунали далеко за межами села. Хоча сила, пробуджена в ньому, більше не була джерелом страху, Огр розумів, що це лише початок нового шляху. Він міг тепер керувати своїм внутрішнім звіром, але темрява, з якою він зіткнувся і яку одного разу переміг, все ще залишалася у світі. Ритуал не знищив зло — він тільки зміцнив його зв'язок зі світом і його обов'язок захищати тих, хто потребував допомоги.

За його спиною село повільно оживало. Люди, які раніше стояли осторонь, почали виходити зі своїх будинків, збираючись на площі. Вони бачили світло ритуалу, чули заклинання, але не розуміли, що саме сталося. Тепер, коли все закінчилося, вони несміливо наближалися, їхні очі булі сповнені питань та легкого страху. Але, помітивши мирний вираз на обличчі старійшини і спокій Огра, вони поступово наважилися підійти ближче.

Один із молодих мисливців, який колись боявся навіть дивитись у бік печери Огрома, підійшов першим.

— Це ти... Ти справді захистив нас? — його голос тремтів від збентеження.

Огр глянув на нього. Цей юнак був ще дитиною, коли Огр вперше став сторожем села, і тепер перед ним стояла доросла людина, яка сама готова була стати на захист свого будинку. Огр кивнув, його голос був низьким, але твердим:

— Я завжди був тут, щоб боронити вас.

Натовп навколо почав шепотіти. Люди, які довго боялися Огрома, тепер з обережністю дивилися на нього по-новому. Старійшини давно розповідали їм, що чудовисько, яке живе в печері, не ворог, але роки страху і недовіри не можна було стерти за один день. Проте щось змінилося. Друк, який тепер пов'язував Огра з селом, був сильний як магією, а й довірчим зобов'язанням перед його народом.

Люцій підняв руку, закликаючи до тиші. Усі погляди звернулися до нього.

- Люди Тихолісся! - промовив він голосним голосом. — Сьогодні ми стали свідками великої події. Наш сторож, наш захисник, прийняв на себе не просто силу — він пов'язав своє життя з нашим. Відтепер його доля і наша єдині. Ми більше не повинні боятися темряви, тому що з нами Огр, наш охоронець.

Ці слова викликали легкі вигуки схвалення, але все ж таки люди не могли приховати свого сумніву. Вони знали, що Огр був джерелом їхньої безпеки, але що ще буде? Чи були вони тепер по-справжньому у безпеці?

Люцій помітив їхню невпевненість і продовжив:

— Але пам'ятайте: ця сила потребує жертв. Ми повинні підтримувати нашого вартового, як він підтримує нас. Ми повинні довіряти йому, тому що тільки разом ми зможемо протистояти темряві, що насувається.

Огр стояв у центрі уваги, відчуваючи, як люди повільно приймають його. Йому було важко взяти цю нову роль — не лише невидимого захисника, а й символу їхньої безпеки. Він звик жити у тіні, бути тим, кого уникають. Але тепер усе змінилося.

Усередині Огра панував спокій, якого він не відчував багато років. Ритуал змінив як його тіло, а й його душу. Лють, що колись бушувала всередині, тепер була приборкана і спрямована на захист. Темрява не була його ворогом, але й не другом. Вона була його частиною, але тепер підкорялася його волі.

Огр глянув на людей, які оточували його. Ще недавно вони боялися його, ховалися, коли він з'являвся на вулицях села. Але тепер вони стояли перед ним, сповнені невпевненості, але й надії. Він знав, що їхню довіру треба завоювати остаточно, і він був готовий до цього.

- Я був чудовиськом, - тихо, але твердо промовив Огр, звертаючись до присутніх. — Але більше не буду. Я ваш вартовий, і я готовий захищати вас від будь-якої небезпеки. Темрява не пройде через мене.

Ці слова, наповнені силою та щирістю, проникли у серця людей. Дехто почав підходити ближче, хтось несміливо кивнув, приймаючи його як свого захисника. Це був тривалий процес, але перший крок було зроблено.

Коли сонце остаточно зійшло, і тіні ночі зникли, Огр відчув, що тепер його шлях сторожа став яснішим, ніж будь-коли. Він не знав, що чекає на нього попереду, але тепер був упевнений в одному: його доля була пов'язана з долею цього села, і він зробить усе, щоб захистити її.

Тепер він був не просто монстром, який живе в печері. Він був вартовим, охоронцем і символом сили, яка могла перемогти темряву.

Минали місяці з того часу, як Огр пройшов ритуал і взяв він роль сторожа села. Дні текли спокійно, і здавалося, що життя в Тихолісся нарешті налагодилося. Жителі все більше приймали Огра як свого захисника, а страхи перед його силою поступово йшли. Він став невід'ємною частиною їхнього життя: незримим вартовим, завжди готовим прийти на допомогу.

Але спокій був оманливим. Вдалині, за лісами та горами, збиралися хмари. Давнє зло, з яким Огр колись бився, знову прокинулося, але цього разу воно було сильнішим і організованішим. І незабаром на горизонті з'явився новий ворог — армія орків, ведена злістю та жагою до руйнування. Ці орки були звичайними розбійниками. Вони йшли на Тихолісся під темними прапорами, їхні ряди були сповнені магів, проклятих істот та воїнів, закутих у чорну броню.

Огр вперше відчув небезпеку, що насувається, за кілька днів до атаки. Легке коливання в повітрі, дивне почуття тривоги, що походить від землі — все це говорило йому про те, що щось гряде. Але навіть він не міг уявити, що на них чекає.

Ніч, коли армія орків підійшла до села, була холодною та безмісячною. Вітер приніс із собою запах гару та крові. Вдалині на горизонті виднілися вогні смолоскипів, а земля під ногами тремтіла від важкого кроку армії. Огр, що стояв на своєму посту біля села, дивився на цю армію з темним передчуттям. Він знав, що сили села не зможуть упоратися з таким ворогом.