Читати книгу - "Дикий Захід , Arachne "

Еллі стояла мовчки, за спиною Джека, її серце все ще шалено стукало. Вона бачила, як зникав Тінь Вітру, і щось усередині неї здригнулося, ніби ця зустріч пробудила в ній давно забуті почуття.

Джек повільно опустив руку з револьвером, його дихання поступово поверталося в норму, але напруга ще не покинула його тіло. Він обернувся до Еллі, бачачи, як її плечі ще тремтять від недавнього страху. Світло від догоряючих вогнів висвітлювало її обличчя, на якому застигла суміш тривоги і чогось глибшого, того, що Джек поки не міг прочитати.

— З тобою все гаразд? — тихо спитав він, його голос був низьким і спокійним, ніби він боявся потривожити її розумовий світ. Він знав, що Еллі була сильною жінкою, але зустріч із Тенью Вітру явно залишила слід.

Еллі мовчки кивнула, не відриваючи погляду від того місця, де нещодавно зник апач. В її очах все ще була тривога, але не тільки страх - щось ще, що вона сама поки що не могла до кінця зрозуміти. Цей короткий момент, коли їхні очі зустрілися, здавався їй нескінченним, і тепер цей образ ніби закарбувався в її пам'яті. Вона не могла відірвати думки від того погляду — шаленого і водночас глибокого, як безодня.

Джек уважно спостерігав за нею, відчуваючи, що щось відбувається всередині неї, але не наважувався спитати, чи не хотів тиснути. Натомість він просто стояв поруч, мовчки підтримуючи її своєю присутністю. Вітер приніс запах диму та пилу, шум бою поступово стихав, і напруга в повітрі спадала, як після бурі. Але Джек знав, що ця ніч не пройшла безвісти — для них обох.

- Еллі, - тихо продовжив він, знову привертаючи її увагу, - Нам треба йти звідси. Це ще не кінець.

Він простяг руку, м'яко торкаючись її плеча, повертаючи її в реальність. Вона здригнулася від цього дотику, ніби прокинулася від глибокого сну, і нарешті перевела погляд на Джека.

- Так, - її голос був хрипким, майже пошепки. — Так, ти маєш рацію...

Джек обережно поклав руку на плече Еллі, ведучи її вузькою курною вулицею, яка була залита помаранчевим світлом від тліючих вогнів. Повітря було густим від диму, а запах гару просочив усе навколо. Вони йшли у бік бару, що знаходився трохи далі, біля головної вулиці, і кожен їхній крок супроводжувався стукотом чобіт по кам'янистій землі.

Навколо панувала метушня. Люди метушилися, намагаючись врятувати те, що залишилося після набігу. Чоловіки з забрудненими пилом і кіптявою обличчями гасили пожежі, кидаючи воду на будинки, які ще тліли, намагаючись зберегти хоча б частину своїх жител. Пожежі спалахували повільно, але невблаганно, і крики команди луною лунали по всій вулиці.

Декілька жінок, мовчазних і зосереджених, підбирали поранених із землі, допомагаючи їм дістатися до сховищ. Деякі з них, закривавлені, стогнали, і їхні стогін губилися в гуркоті вогню. В їхніх очах читалася суміш жаху та розпачу. Джек краєм ока помічав тіні мерців, розкиданих по землі — ті, хто не змогли вижити в цьому хаосі, лежали неживо серед пилу та уламків.

Еллі йшла поруч, її обличчя було блідим, але вона намагалася тримати себе в руках. Вона не вимовила жодного слова, і Джек відчував її внутрішню боротьбу. Її очі невидимо блукали серед руйнувань, наче вона шукала щось знайоме, щось, що могло б повернути їй упевненість. Вона бачила, як люди збирали тіла своїх друзів та близьких, намагалися допомогти тим, кого ще можна було врятувати, але щось у її погляді залишалося відстороненим, ніби вона була тут, але водночас далеко.

Вони наближалися до бару, який також постраждав від атаки, але встояв. Двері були відчинені, і Джек помітив кількох людей усередині — поранених, які шукали притулку і допомогу. Він провів Еллі до входу, зупиняючись на мить.

- Ми тут, - тихо промовив Джек, його голос був м'яким, але твердим. Він знав, що Еллі потрібен час, щоб прийти до тями після всього, що сталося.

Залишивши Еллі біля входу в бар, Джек озирнувся ще раз, переконавшись, що вона в безпеці, і потім повернувся, щоб допомогти тим, хто зараз потребував його сил. Чоловіки, що стоять неподалік, намагалися зібрати тіла загиблих, їхні обличчя були похмурими та втомленими, але вони продовжували мовчки працювати. Ці люди звикли до смерті, особливо в такі важкі часи, але кожна нова втрата все одно залишала слід.

Джек швидким кроком підійшов до групи, мовчки кивнувши на знак того, що він готовий допомогти. Вони нічого не сказали – слова тут були зайвими. Натомість один із чоловіків, сивий старий чоловік із туго стягнутими шкіряними ременями на руках, вказав на найближче тіло. То був молодий чоловік, ледве за двадцять, його обличчя було мирним, ніби він просто заснув, але на його сорочці темними плямами проступала кров.

Джек сів на коліно поруч із тілом, обережно піднімаючи його за плечі. Тіло було холодним і важким, але Джек працював звично, намагаючись діяти з повагою. Інші чоловіки підхопили його за ноги, і вони повільно попрямували у бік лавки трунаря. Шлях був непростим — вони йшли через курні вулиці, перетинаючи розкидані уламки та обгорілі залишки речей. Іноді хтось із місцевих кидав на них швидкий погляд, але ніхто не зупинявся — усі були зайняті рятуванням своїх життів та майна.

Мовчання порушував лише важкий тупіт їхніх кроків і тихе бурмотіння кількох чоловіків, які обговорюють, скільки тіл доведеться перенести цієї ночі. Але ніхто не скаржився — всі розуміли, що це потрібно зробити, щоб хоч якось упоратися з горем та руйнуваннями.

Коли вони дійшли до трунаря, перед ними відкрився похмурий вигляд: кілька тіл уже лежали біля стіни будівлі, акуратно складені на дерев'яних ношах, вкриті грубими полотнами. Трунар, високий і худорлявий чоловік із втомленим обличчям, стояв поруч, готуючи місце для чергових загиблих. Він теж не сказав жодного слова, просто кивнув, коли вони принесли тіло.

— Складіть його тут, — тихо промовив трунар, жестом показуючи на місце поряд з іншими. Джек разом з рештою чоловіків обережно опустив тіло на землю.

Коли останнє тіло було акуратно покладено поряд з рештою, чоловіки почали розходитися у своїх справах, стомлені та занурені у свої думки. Джек залишився на місці, дивлячись на безсловесні постаті, загорнуті грубими полотнами. У повітрі лунав запах смерті, але він був невід'ємною частиною Дикого Заходу, до якого люди на зразок Джека вже давно звикли.