Читати книгу - "Дикий Захід , Arachne "

Це був Тінь Вітру, про який Джек чув раніше. Говорили, що він єдиний, що вижив зі свого племені, яке було знищено білими поселенцями. Його душа була сповнена спраги помсти, і його ім'я тепер вимовляли з побоюванням — воно стало синонімом смерті для тих, хто зустрічався з ним на полі бою.

Тінь Вітру не просто нападав. Він був тут з метою, з місією — не заради пограбування, а задля помсти. Це був апач, якого сама земля зробила таким — сильним, лютим, і водночас гарним у своїй нестримній дикості.

Тиша між ними тривала лише мить, але здавалося, що минула ціла вічність. Тінь Вітру раптово рвонув уперед, наче блискавка, його рухи були стрімкими і точними, як у навченого хижака. Джек приготувався до бою, знаючи, що цей бій буде не просто битвою за життя — це була битва між двома світами, які ніколи не знайдуть миру між собою.

Джек і Тінь Вітру кружляли один проти одного, як два хижаки, вичікуючи момент для удару. Обидва чудово розуміли, що навіть найменша помилка може коштувати життя. Погляд Тіні Вітра був зосереджений і жорсткий, його оголені груди поступово піднімалися і опускалися, а м'язи напружувалися, готуючись до наступного кроку. Джек тримав револьвер, але знав, що проти такого швидкого та спритного супротивника в рукопашній сутичці вогнепальна зброя може стати на заваді.

Вони продовжували кружляти, кожен із них відчував тяжкість моменту. Погляд Джека ковзнув по списі Тіні Вітра, і він зрозумів, що в рукопашній сутичці цей індіанець може використовувати будь-яку зброю з убивчою точністю. Все відбувалося блискавично, але Джек вже прочитав свого супротивника: Тінь Вітру був сповнений люті, але боровся з холодною точністю, наче керуючись не лише своїми інстинктами, але й досвідом багатьох минулих битв.

І ось, не витримавши напруження, Тінь Вітра кинувся вперед. Джек ухилився від удару списа і миттєво виявився поруч із індіанцем, вибиваючи зброю з його рук. Вони зчепилися в рукопашній, кожна їхня атака була швидкою та точною. Джек відчув тверді м'язи Тіні Вітра, їхні удари перекочувалися по тілах, як хвилі, від яких хворіла кожна частина його тіла. Він ледве встигав ухилятися від ударів, але й сам не залишався в боргу — його кулаки били з люттю та силою, що нагромадилася за роки його шляху.

Це був гарний бій, без зайвих рухів, без слів — лише сила та техніка. Кожен удар, кожен блок був виявом майстерності, накопиченої за роки. В обличчя Джека летіла рука Тіні Вітра, обвита шкіряними ременями, і Джек встиг перехопити її, витягнувши суперника на себе. Але Тінь Вітру, незважаючи на свою лють, рухався як тінь — гнучко та точно. Він миттєво вивернувся із захоплення і провів серію швидких ударів з боків Джека.

Вони обоє билися на межі своїх можливостей, кожен намагався зрозуміти слабкість іншого. Навколо них усе ще вирував хаос, вогонь і крики чулися з усіх боків, але вони ніби існували в окремому всесвіті, де все зводилося до цієї битви.

Однак у якийсь момент їхній бій був несподівано перерваний. Пронизливий крик прорізав повітря, змусивши обох завмерти на мить. Крик був гучним, панічним і дуже знайомим для Джека. Він повернув голову у бік звуку і побачив, як Еллі, його вірна подруга, бігла до них, але її оточували двоє індіанців.

Кров завмерла в його жилах. Цей крик ніби розірвав невидиму нитку, яка пов'язувала його з боєм. Тінь Вітру теж зупинився і, побачивши Еллі, на мить завмер. На його обличчі позначилося щось більше, ніж здивування — це було щось особисте. Його лють раптом ослабла, і очі на мить сповнилися емоціями, які були далекі від війни.

Джек швидко вирвався з цього моменту збентеження і кинувся до Еллі, крикнувши їй щось втішне. Він не знав, що буде далі, але знав одне — його сутичка з Тінню Вітра була перервана, і тепер на кону було не просто його життя, а й життя жінки, яка була для нього найважливішою в цьому світі.

Джек кинувся до Еллі, загороджуючи її своїм тілом, і з револьвером у руке був готовий захищати її до останнього. Він важко дихав, м'язи горіли від напруги, але його увага була зосереджена на тому, що відбувалося зараз. Еллі стояла за його спиною, її дихання було уривчастим, і Джек відчував, як її тремтіння передавалося через повітря. Вона була злякана, але намагалася стримувати свої емоції. Навіть у цьому хаосі вона зберігала самовладання, яке він завжди цінував у ній.

Перед ними стояв Тінь Вітра, його погляд, як і раніше, сповнений вогню, але щось змінилося в його обличчі. Він важко дихав, як і Джек, але його лють раптом почала вщухати, коли його очі зустрілися з очима Еллі. Це була дивна мить — напружена, але водночас сповнена чогось незрозумілого, ніби в цьому погляді було більше, ніж просто ненависть до білих чи бажання вбивати. Це був момент безмовного визнання, неясного зв'язку, який пов'язував їх обох.

Тінь Вітру гортанно закричав, звертаючись до своїх людей. Його голос був глибоким і владним, як гуркіт грому, і індіанці миттєво зупинилися, підкоряючись його наказу. Джек не розумів слів, але відчував, що то був заклик відступити, піти. Еллі, що стоїть за ним, різко обернулася, почувши цей крик, і її погляд зустрівся з очима Тіні Вітра. Їхні погляди схрестилися в цьому моменті, повному невиражених емоцій.

Тінь Вітру стояв, важко дихаючи, його груди піднімалися і опускалися, але лють у його очах поступово розчинялася. Щось у її обличчі, у її присутності пом'якшувала його. Він повільно підняв руку, ніби даючи остаточний наказ своїм людям, і ті почали згортати напад. Вершники розверталися і йшли, залишаючи позаду палаючі будівлі та зруйновані вулиці.

Тінь Вітру сів на свого коня, не зводячи погляду з Еллі. Джек стояв перед нею, готовий до будь-якого повороту, але індійський воїн не зробив жодних ворожих дій. Лише на мить Тінь Вітру затримався, його очі були прикуті до неї, в них уже не було тієї дикості, що панувала хвилину тому. Було щось інше, щось невимовне, глибоке, як стара рана, яка не гоїться.

Коли Тінь Вітра від'їжджав, він ще раз обернувся, кинувши останній погляд на Еллі. У цьому погляді було все — біль, жаль, можливо навіть прощення, але щось сильніше, ніж просто ненависть. Він зник у ночі разом з рештою вершників, залишивши по собі тільки шарудіння копит і загасаюче світло палаючих будинків.